Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » гранати гвинтівкові

ВГ-44/45

Винтовочные гранатомёты ВГ-44 / ВГ-45

С Р С Р

Радянська армія протягом свого існування не мала широкого застосування гвинтівкових гранат. Лише час від часу з’являлися зразки але значного поширення вони не набували. Наприклад, під час 2 Світової війни короткий час виготовлялася шомпольна кумулятивна граната ВПГС-41. Ще у 1916 році Михайло Дьяконов сконструював мортирку і гранату для стрільби з гвинтівки Мосіна. Одначе, тільки у 1928 році оновлений комплекс пройшов випробування і був прийнятий на озброєння. Гранатомет і гранати застосовувалися для стрільби з гвинтівки Мосіна 7,62-мм 1891/30. Але вони були не настільки масовими як, наприклад, німецька Gew.Gr.g.

Після війни на основі мортирки Д’яконова провели розробку нової мортирки у 2 варіантах, що передбачало застосування їх з основною на той час зброєю радянської піхоти – магазинним карабіном М-1944 Мосін та самозарядним СКС-45. Для обох гранатометів застосовувалися однакові гранати двох типів : осколкова та кумулятивна. А також – навчальні.

Карабіни мали постійні багнети складального типу. Встановлювати їх у бойове положенні при закріпленій мортирці було неможливим.

На озброєння мортирки поступили у 1951 році і мали відповідні позначення : Винтовочный гранатомёт – 44 та Винтовочный гранатомёт – 45. Цифри вказують на зразки зброї з якими застосовувалися :

М-44

та СКС-45.

Встановлюватися мортирки могли на карабіни Мосіна виготовлені з 1947 року, а на СКС-45 – з 1951 року. Проте, скільки мортирки перебували на озброєнні та яка була їх кількість, як саме вони застосовувалися, дані відсутні. Про ці мортирки навіть в Інтернеті інформація вкрай обмежена. Єдиним достовірним джерелом є видання Військового Міністерства СРСР 1951 р. – „Винтовочные гранатомёты ВГ-44 и ВГ-45. Краткое руководство“.

Чому, навіть створені у мирний час, зразки знову не отримали розвитку є кілька причин : застосований тип (мортирка) уже вийшов із використання в арміях світу як нераціональна зброя ; піхота СРСР отримувала на той час більш потужну протитанкову зброю (ручний гранатомет РПГ-2, станковий СГ-82) ; самі карабіни почали замінювати на автомати Калашнікова.

ВГ-44 та ВГ-45 між собою відрізнялися тільки шийками, що було обумовлено різною формою дульних частин стволів та формою і розміщенням основи мушки. Завдяки основі мушок мортирки фіксувалися на стволі. Метання гранат здійснювалося холостими набоями із зменшеною масою пороху. Для ВГ-44 це був ХПС-44 (холостий патрон спеціальний), у ВГ-45 – ХПС-45. Дульця набоїв фарбувалися зеленим кольором.

Гвинтівкові мортирки ВГ-44/45 складаються з двох основних вузлів : стволу та хвостовика. Хвостовик служить казенною частиною стволу мортирки і для закріплення на стволі карабіна. Його частини мають відповідну форму. Казенник хвостовика виготовлено у формі чаші з різьбою зовні.

Ствол нарізний, виготовлено у формі трубки. З казенного боку на стволі виконано різьбу для вгвинчування у казенник хвостовика. Канал стволу має 3 основних нарізи. Граната обертається у стволі завдяки готовим виступам на її поверхні. Для того, що гранату було неможливо зарядити неправильно (задом-наперед) у каналі зроблено ще 3 мілких нарізи.

На стволах мортирок встановлено фіксатори гранат. Вони служать для того, щоб гранати самовільно не зрушувалися та не випадали при нахилі карабінів вниз. Поверхні стволів мортирок мають напис „Стрелять только холостым патроном“.

Порохові гази із стволу карабіна входять у казенник мортирки, створюють там тиск і гранати вистрелюються з мортирок, завдяки отриманій енергії.

Калібр гранатомета – 41 мм. Реально : діаметр каналу становить 40,7 мм, а діаметр гранат – 40,6 мм.

Наведення в ціль проводиться за допомогою закріплених на самій мортирці прицільних пристосувань. Вони розміщені з лівого боку і складаються з мушки, встановленої в кінці стволу, та прицільної рамки – на основі хвостовика. Рамка має встановлені один над одним 4 цілики, що відповідають дальності 50, 100, 150 та 200 метрів. Різниця у масах гранат становить лише 15 г, тому не було необхідності робити два приціли. Рамка встановлена на шарнірі, щоб складати коли не має потреби стріляти гранатою і при зберіганні. Крім того рамка закріплюється для стрільби при плюсовій температурі та в мороз.

У комплект гранатометів входили чохли на приклад.

Винтовочная противотанковая граната – 1

ВПГ-1 кумулятивної дії, з донним підривником. Корпус гранати виготовлено з тонкої сталі, має обтічну форму. На бічній поверхні розміщено 3 виступи для входження в нарізи каналу стволу. Ззаду в гранату вставляється підривник ДВП (у склад якого входить детонатор) і закривається ковпачком. Задня і центральна частини корпусу заповнені вибуховою речовиною з формою, підлаштованою для розміщення підривника та створення кумулятивного струменя. Головна частина закривається обтічником, що разом із облицюванням кумулятивного заряду приєднується до корпусу гранати. ДВП інерційного типу має кілька ступенів запобігання небажаного вибуху. Остаточно він приводиться в бойовий стан під час пострілу. При ударі об ціль (перешкоду) ударник пересилює спротив контр-запобіжної пружини і наколює капсуль.

Заряд ВР складається з суміші тротилу та гексогену масою 100 г.

Маса гранати становить 250 г.

Винтовочная осколочная граната – 1

ВОГ-1 оснащена головним підривником ударної дії. Корпус ВОГ-1 аналогічний корпусу ВПГ-1. Але через встановлення головного підривника її форма має помітну різницю. Тильний зріз корпусу закритий ковпачком-гайкою. Середня і задня частини заповнено вибуховою речовиною. Між корпусом і зарядом ВР встановлено додатковий осколковий елемент. Головний підривник ГВО – ударної дії, має досить масивний вигляд. Підривник має ручний і автоматичний запобіжні пристрої. Ручний складається з чеки і головного ковпачка. Перед заряджанням гранати в ствол мортирки знімають ковпачок витягши запобіжну чеку. Автоматичний запобіжник переводиться у бойове положення під час пострілу. При ударі об перешкоду проходить наколювання капсуля і підрив детонатора та ВР. Підривник спрацьовує навіть при ударі під кутом.

Заряд ВР – тротил масою 50 г. Осколки гранати має вражаючу енергію в радіусі 100 метрів.

Маса гранати – 235 г.

Заряджені у ствол гранати в будь-якому випадку слід вистрелити.

Гранати упаковувалися в запаяні жерстяні коробки і відрізнялися призначенням (ВП-44 чи ВП-45) та типом гранат. Тобто, для застосування з карабіном М-44 у коробку вкладали набої 7,62×54R ХПС-44, а для СКС – 7,62×39 ХПС-45. У кожній коробці набоїв було на 1 більше ніж гранат : 12 ВПГ-1 та 13 набоїв або 16 ВОГ-1 та 17 набоїв.

У навчальних гранат підривники фарбували в чорний колір.

Гранатометник мав свою основну зброю і спеціальну сумку з вкладеними в неї мортиркою, гранатами, пристосуванням, банником, чохлом для прикладу, запасними частинами. Сумка мала відділення для 10 гранат, мортирки і банника (вставлявся у ствол), ЗІПу, пристосування для обслуговування та вбудований патронташ для холостих набоїв.