Я випив чашу муки і страждань.
Велику чашу, сповнену ущерть
Велику чашу, сповнену ущерть
Микола Вороний
О рідна земле, люба моя нене!Чому, припавши до твоїх грудей,
Я тільки плачу, як дитя нужденне,
А сил не набираюсь, як Антей ?
Чому надія, що злетить до мене,
Щезає раптом геть з моїх очей ?
Чому не раз я чувся безсилий
І палаю, мов той Ікар безкрилий ?
Ні! Не тобі, знеможеній землі,
Подати ліки на моє безсилля.
Сама ти вбога. На твоїй ріллі
Лишилося саме сухе бадилля!
Де ж візьмеш на болі та жалі
Цілющого та чарівного зілля ?
Гіркий полин, болиголов, бур'ян
Не втішать болю, не загоять ран.
Тебе я земле, всю сходив до краю...
І ось тепер серед твоїх степів,
Немов по кладовищу, проходжаю
І біль душі, цей виплаканий спів,
В своїх сумних октавах виливаю...
