Ліна Костенко
Страшні слова, коли вони мовчать,Коли вони зненацька притаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось : і краса, й потворність,
Усе було : асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.