Катерина Білокур – живописець, народний художник.
Народилась вона 7 грудня 1900 року в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії /зараз – Київська обл./ в бідній селянській родині.
Художниця не вчилась ні в жодній школі, як звичайній так і художній. У неї талант від природи. Вона – самоука. І до мистецтва світового рівня доходила самотужки. Навіть писати і читати навчилась сама. Про мистецтво і слово „художник" дізналась вже в юнацькі роки. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Вдень виконувала всю домашню й сільськогосподарську роботу, а ввечері малювала.
Пензлі виготовляла сама з вишневої гілочки, куска жерсті та тхорячої шерсті. Вони мали по кілька волосків і нагадували голку. Лише такими пензлями вона могло тонко й майстерно опрацьовувати кожну деталь свого твору.
Фарби спочатку також виготовляла з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Малювала на полотні й фанері. Вона, навіть, не знала, що полотно, на якому малюють олійними фарбами, потрібно заґрунтувати. Сама збагнула те і сама мудрувала над складом грунтівки. Мистецтво було її духовною потребою.
У 20-их роках Катерина мала намір вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму. Але не мала документів про звичайну освіту. В цей час їй довелося пережити осуд односельців та батьків.
За вчителя Катерина вибрала природу. Саме природа рідного краю навчила її бачити красу у кожній пелюстці, листочку, метелику, промінці сонця. Вперто й послідовно йшла вона до мети : „я буду художником". І доля нагородила її народним визнанням, всесвітньою славою.
З раннього періоду творчості збереглися портрети. Серед них – портрет сестри Олі Білокур (1928), портрет племінниць. Пізніше малює переважно квіти.
У другій половині 30-40рр. опанувала техніку живопису. Перша зріла робота, яка принесла Катерині Василівні визнання – „Квіти за тином" /1935р./. Також значні роботи цього періоду : „Берізка"/1934/, „Квіти", „Жоржини", „Польові квіти", „Квіти в тумані".
1940 року художницю „відкрили" методисти Полтавського будинку народної творчості. У Полтаві була влаштована перша виставка Білокур. Потім – виставка в Києві. На жаль, під час війни частина картин згоріла разом з одним із краєзнавчих музеїв, де вони зберігались. В роки війни художниця хворіла і, майже, не працювала.
Після звільнення села від німецько-фашистських військ, розпочався найбільш плідний період її творчості : „Буйна", „Декоративні квіти", „Привіт урожаю", славнозвісне полотно „Цар-колос"/1949р./.
У 50-ті роки Катерина Василівна працює не тільки з улюбленою квітковою темою. Не без успіху пробує себе в пейзажі : „За селом", „Гай", „Напровесні" ; натюрморті : „Богданівські яблука", „Хліб", „Сніданок".
У 1954 році полотна К. Білокур експонуються за кордоном в Парижі, де її творчість високо оцінив Пабло Пікассо : „Якби в нас була такого рівня художниця, ми б змусили світ заговорити про неї". 1956 року Катерині Василівні присвоюється звання Народного художника України.
В останні роки життя художниця створила чудові картини „Півонії", „Букет квітів", „Квіти і овочі", „Натюрморт".
Померла Катерина Василівна Білокур 9 червня 1961 року.
