Михайло Вербицький

19.12. 1815 – 07.12. 1870

Народився Михайло у сім’ї священника в селі Улючі біля Перемишля. Рано залишився сиротою. Розвиткові музичних здібностей сприяло виховання хлопця у хоровій школі при кафедральному соборі.

У 1833 році юнак вступає до Львівської духовної семінарії. Навчання в ній не приносить Михайлу задоволення. Він двічі кидає навчання але під тиском матеріальних нестатків повертався.

1850 року Михайло Михайлович приймає сан священника і з того часу проживає в далеких селах, позбавлений зв’язку з культурним світом. Та наперекір цим сірим одноманітним будням, розвивалась його життєстверджуюча творчість.

Одним із основних жанрів композитора була хорова музика : патріотичні пісні, пейзажні або ліричні мініатюри. Михайло Вербицький створив одну з перших композицій на слова „Заповіту" Т. Шевченка. „Заповіт" Вербицького посів важливе місце у громадському житті Галичини протягом останніх десятиліть ХІХ століття. Його виконували на всіх ювілейних концертах та громадських святах.

Інша важлива галузь мистецької діяльності Вербицького – театральна музика. „Козак і охотник”, „Жовнір-чарівник", „Верховинці", – далеко не повний перелік театральних вистав з музикою Михайла.

Безпосередньо з театром пов’язана ще одна діяльність Михайла Михайловича – симфонічна музика. З його оркестрових композицій відомі  12 симфоній, два полонези, кілька п’єс.

„Найвизначніший талант, дуже плідний композитор", – писав Іван Франко.

Для нас Михайло Вербицький, безперечно перш за все, автор національного гімну „Ще не вмерла Україна".