лікар Самойлович

Данило Самойлович-Сушковський – визначний український та російський лікар, основоположник кількох напрямів медицини, у тому числі і  воєнно-польової.

Народився 11 грудня 1744 року у селі Янівка на древній Чернігівській землі (нині – с. Іванівка Чернігівської області) у сім’ї Саміла та Агафії Сушковських. Батько та дід Данила були священниками, тому подальша його доля  здавалась відомою.

Але Данило вступає до Чернігівського колегіуму, а після його закінчення – до Києво-Могилянської академії, обравши фах лікаря. За звичаєм, що існував на Запорожжі, у монастирях та академії, Данило Самілович змінює своє прізвище на Самойлович. Києво-Могилянська Академія того часу була найвизначнішим освітнім та культурним центром східної, центральної та південної Європи.

27 листопада 1761 року разом з товаришами Данило прибув до Петербурга, щоб продовжити навчання у Адміралтейському госпіталі. Навчання чергувалося з обов’язковими практичними заняттями. Крім того, Данило вивчає багато наук та мови : латину, польську, французьку. З 1765 року Самойлович розпочав власну лікарську практику. А через два роки отримав звання лікаря.

У 1768 році Данило Самілович поступає на військову службу і як лікар бере участь у російсько-турецьких війнах 1768-74 років. Тут, на території сучасної Молдови, Самойлович вперше зіткнувся з страшною хворобою – чумою. Боротьба з нею стала провідною у його житті. Початок покладено у першому військовому поході. Від місцевих жителів лікар дізнається про різні тонкощі зараження та перебігу хвороби. Він першим довів, що хвороба розповсюджується не повітрям, а зараженими речами.

Під час першого воєнного походу Самойлович захворів і повернувся до Москви, де вирувала чума. Він приймає рішення взятись за лікування. Вивчає захворювання та застосовує власні методи. Проаналізувавши успішні, створює перші наукові праці з боротьбою проти страшної недуги. Для унеможливлення захворювання медперсоналу та розповсюдження хвороби, застосовує елементарні захист : одяг просочений оцтом, та взуття з дьогтьовим покриттям.

Першим у світі Данило Самілович застосовує метод сортування хворих. Згодом узагальнення лікар описує у праці „Описание моровой язви, бившей в столичном городе Москве в 1770-1772 гг.", яка принесла йому світове визнання. Та Данило Самойлович не зупиняється на досягнутому.

1776 року він їде до Страсбурга на навчання. А потім – Лейденського університету, де захищає докторську дисертацію. У Парижі, Страсбурзі, Лейпцигу друкуються його нові наукові праці. Кращі досягнення європейської медицини він хоче впровадити на батьківщині. Але царський уряд позбавляє Самойловича привілеїв.

Проте у 1784 році уряд запрошує його прийняти участь з боротьбою проти чуми на півдні України, призначивши головним лікарем Катеринославського намісництва. Все подальше життя лікар і науковець присвятив своїй Батьківщині – Україні. Від Чорноморського узбережжя до Кременчука на Полтавщині його знали як рятівника. Застосовуючи старі методи та оволодіваючи новими, Самойлович доводив показник видужування до небачених тоді 49 %. Він активно продовжує наукову діяльність. Самойловича обирають членом кількох європейських академій.

З початком нової російсько-турецької війни 1787-91 років, Самойлович знову на військовій службі. Хто ж як не він лікував Олександра Суворова після поранення. Він приймає активну участь у будівництві військового госпіталю для діючої армії та призначається його головним лікарем. Продовжується і наукова праця. 1790 року виходить „Спосіб відновлення в армії медико-хірургічної хвороби". Особливо ж наукові роботи виходять після звільнення з державної служби за наклепом. Після закінчення воєнних дій Самойлович отримує як нагороду звання прем’єр-майор та орден Святого Володимира.

У 1793 році знову починається його активна служба людям.

Але надмірне виснаження, постійна присутність біля хворих, спартанські умови життя позначились на здоров’ї. 1805 року лікар захворів „жовтухою" і помер.