26.09.1866 – 25.11.34

Ukraina fara da se – Україна своє осягне

Михайло Сергійович Грушевський – Президент (Голова Центральної Ради) Української Народної Республіки, науковець, батько вітчизняної історії.

Народився Михайло Сергійович 29 вересня 1866 року в українській родині у Холмі, на території сучасної Польщі. Батько – Сергій Федорович, – вчитель за фахом, походив із славного чигиринського козацького роду Грушів, був автором найкращого в російській імперії підручника з церковно-слов’янської мови. Мати походила з родини церковнослужителів.

Через три роки родина переїхала до Грузії, в Тбілісі. Але скрізь синові прищеплювали любов до української мови, історії свого народу. Михайло рано виявив свої художній і дослідницький талант. Ще навчаючись у тбіліській гімназії, він надіслав свої перші оповідання І. Нечую-Левицькому, який підтримав юного літератора.

1886 року Михайло закінчив Тбіліську гімназію і поступив до історико-філологічного факультету Київського університету. На третьому курсі університету, студент Грушевський написав наукову працю „История Киевской земли…", за яку отримав золоту медаль.

Після закінчення університету Михайло Грушевський їде до Львова, де очолює кафедру історії в університеті. У 1903 році з-під пера вченого виходить підручник „Очерк истории украинского народа". Попрацювавши 19 років у Галичині, 1905 року Михайло Грушевський повертається до Києва.

Це повернення ставило за мету консолідацію сил „двох Україн". У Київ було перенесено видання „Літературно-наукового вісника". Але царизм не міг потерпіти подібної діяльності. 1915 року Грушевського було заарештовано і відправлено етапом у Сибір. Згодом Михайлу Сергійовичу було дозволено повернутися у Москву, але без права педагогічної та іншої діяльності.

Михайло Грушевський є людиною, яка першою показала на географічній карті країну, названу  Україною. Авторитет вченого ґрунтувався на його наукових здобутках в галузі історії. Ця наука надихала українців на боротьбу за державні права. Своїми фундаментальними працями він неспростовно довів, що існує багатомільйонний народ з власною тисячолітньою історією.

Українська революція почалася з утворення Центральної Ради. 15 березня 1917 року, у Києві, як найавторитетнішого поборника української справи, Грушевського обирають головою Центральної Ради, верховного органу проголошеної Української Народної Республіки. А в квітні 1918 – її першим  Президентом. Так визнаний духовний лідер української нації став і лідером політичним. Перед тим, у січні, Четвертим Універсалом  ЦР, він урочисто проголосив повну політичну незалежність України від Росії. Грушевський розвинув ідею соборності українських земель, воз’єднання їх в одній національній державі.

Невдовзі, з різних причин, незалежність була втрачена і родина  Грушевських змушена була емігрувати до Австрії.

І хоч УНР загинула, вона дала світові і самим українцям пояснення про географічні межі України як держави. Більшовики після цього мусили побудувати радянську Україну в кордонах УНР.

Сучасна Україна запозичила від УНР  та її засновника територію, державні символи і комплекс ідей, що базуються на загальнолюдських цінностях і досвіді власного історичного минулого.

Радянський уряд пообіцяв, що Михайла Грушевського не переслідуватимуть за минулу діяльність і 2 березня 1924 року на київському вокзалі юрби шанувальників урочисто вітали Михайла Сергійовича з поверненням на Батьківщину.

Михайло Грушевський починає активно працювати як науковець. Разом з однодумцями Сергієм Єфремовим, Агатангелом Кримським та іншими видатними людьми він створює Академію Наук України. Керував у ній секцією історії України. Крім того, він починає роботу над першими томами своєї грандіозної та історично значущої праці „Історія України-Руси". Грушевського обрано академіком Академії Наук СРСР.

Та почався сумновідомий наступ на українську інтелігенцію. 1930 року всі засновані вченим історичні установи та періодичні видання було ліквідовано, а його викликано до Москви. Через 2 тижні академіка заарештовують і хворого привозять до тодішньої української столиці – Харкова. Під час  9-годинного допиту, вже немолодої людини, його змушують підписати самонаклепні свідчення. Але не ув’язнють, а знову відправляють у Москву під суворий нагляд.

Вчений з останніх сил працює над завершальними томами „Історії України-Руси".

Радянська влада знову „піклується" про здоров’я Грушевського. Його відправляють на лікування до Кисловодська. Михайло Сергійович помирає 24 листопада 1934 року. За офіційною версією, після невдало зробленої операції по видаленню фурункула і зараження крові.

Після смерті, починаючи з 30 років, його праці, та й саме ім’я, заборонено до друку.