Кобзар  України  і  Академік - художник

1814-1861

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

І.Я. Франко

Тарас Григорович Шевченко народився у селі Моринці, в родині селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім і батька, Тарас з дитинства зазнав багато горя і знущань. Працюючи і навчаючись у дяків, Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури, а відчуваючи потяг до малювання, уже тоді робив перші спроби розпочати навчання у маляра.

У 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика Енгельгардта в маєтку Вільшани. З осені 1828 року до початку 1831 року Шевченко був зі своїм паном у Вільні, де, можливо, відвідував лекції у професора Віленського Університету Й. Рустемаса. З цього періоду зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», що свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши до Петербурга в 1831р., Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб мати дворового маляра, віддав його в науку на 4 роки до живописця В. Ширяєва. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко змальовував статуї Літнього саду Тоді ж уперше почав писати вірші.

Улітку 1836 він познайомився зі своїм земляком – художником І. Сошенком, а через нього з Є. Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим, які разом із К. Брюлловим та В. Жуковським навесні 1838 викупили молодого поета з кріпацтва. Ставши студентом Академії мистецтв, Шевченко став улюбленим учнем Брюллова. Бувши вже неабияким портретистом, він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. Водночас Шевченко наполегливо працював над поповненням своєї освіти, жадібно читав твори класиків світової літератури й захоплювався історією та філософією. Під враженням звістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», який разом із чотирма іншими його поезіями побачив світ в альманасі Гребінки «Ластівка» (1841). Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар». До неї ввійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844). Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження. Улітку 1842, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним з найпопулярніших творів українського живопису.

Т.Г. Шевченко тричі приїздив в Україну. 1843 у Києві познайомився з М. Максимовичем та П. Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку та родину Рєпніних. Тоді ж побачився з закріпаченою ріднею.Під впливом баченого і пережитого на Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила».

Під час цієї першої подорожі Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна». Цей задум він почав здійснювати після повернення до Петербурга, у лютому 1844. Перші 6 офортів цього циклу з’явились у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар». Того ж року Шевченко написав гострополітичну поему «Сон», ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

Після закінчення Академії мистецтв Шевченко навесні 1845 повернувся в Україну, де його зустріли як великого національного поета. Ставши співробітником Київської Археографічної Комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки. З’явились нові твори : «Іван Гус», «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр» та інші. Важко захворівши, написав наприкінці 1845р. вірш «Заповіт». Через їхній антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути надруковані й тому розповсюджувались серед народу в рукописних списках. Для себе Шевченко переписав їх у зошит-альбом, якому дав назву «Три літа» (1843-45).

Напровесні 1846 Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку (тепер – Л-м буд.-музей Шевченка) і в квітні того ж року пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців.

27 листопада 1846р. Тарас Шевченко подає заяву про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку його затвердили 21 лютого 1847 року. У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847, відправили під конвоєм до Петербурга й ув’язнили. Перебуваючи  за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». Серед в’язничних мурів, чекаючи кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати».

Тараса Григоровича, у якого під час обшуку знайшли альбом поезій «Три літа», покарали набагато тяжче, ніж притягнених до слідства братчиків : заслали в солдати до Оренбурга. На вироку Микола І власноручно дописав : «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати».

В Орській фортеці всупереч суворій забороні, Шевченко продовжував крадькома малювати і писати вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в 4 «захалявних книжечках». Тоді Шевченко написав поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. Поет цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їх пісні й легенди та малював сценки з їхнього побуту.

Деяке полегшення становища Шевченка зайшло навесні 1848 внаслідок включення його до складу Аральської експедиції. Перебування на о. Кос-Арал було дуже продуктивним у його творчості. Крім виконання малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав поеми («Царі», «Марина», «Сотник») і понад 70 поезій, у яких відбиті важкі переживання, спричинені неволею і самотністю. В Оренбурзі Шевченко зблизився з засланцями-поляками, учасниками повстання 1830-31рр., і заприятелював з польським істориком Бр. Залеським.

У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак.

7-річне перебування поета в Новопетровській фортеці — це найважчі часи в його житті. Незважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні страждання і фізичне виснаження, Шевченко таємно продовжував малярську й літературну діяльність. Лише під час так званої Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем. Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й 2 барельєфи релігійної теми : «Христос у терновому вінку» і «Йоан Христитель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Княгиня», «Художник», «Близнецы» та інші).

Тільки через 2 роки після смерті Миколи І клопотання друзів увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857р. Довідавшись про звільнення, Шевченко цілком переробив написану ще 1847 року поему «Москалева криниця», почав вести російською мовою «Щоденник» («Журнал», з 12 червня 1857 до 13 липня 1858) — цінне джерело до біографії Шевченка, яке свідчить про високий рівень культури мислителя.

У серпні 1857 Шевченко залишив Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом до Н. Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку, бо виїзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. Хоч у Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, він не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми, триптих «Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», намалював понад 20 портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.

Навесні 1858 року поет прибув до Петербурга, де його зустріли українські друзі та численні прихильники.

У червні Шевченко оселився в Академії Мистецтв, де жив до самої смерті. І. Тургенєв і Марко Вовчок приїжджали туди, щоб познайомитися з українським поетом. Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Тарас Григорович влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. Тут відвідав своїх рідних у Кирилівці та декого з давніх знайомих. Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися. Шевченка втретє заарештували і зобов’язали повернутися до Петербурга. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними стражданнями 10-річного заслання, Шевченко зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася в нових його творах. Вважають, що поема «Марія» становить вершину творчості поета після заслання. Шість раніше написаних і в Росії заборонених поезій Шевченка видано за кордоном (Лейпціг, 1859). У друкарні П. Куліша вийшло в світ 1860 року нове видання «Кобзаря», яке охоплювало тільки незначну частину поезій Шевченка. У січні 1861 коштом автора видано окремою книжкою Шевченків «Буквар», для навчання в недільних школах України.

Вже хворим, Шевченко взяв участь у підготовці першого номеру журналу «Основа», яке вийшло ще за життя поета. У передчутті близького кінця Шевченко записав на офорті автопортрета свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого».

10 березня 1861 року Тарас Григорович помер. 13 березня його поховано на Смоленському кладовищі в Петербурзі. За клопотанням М.Лазаревського, після того як 58 днів прах Шевченка знаходився в Петербурзі, його домовину 8 травня 1861р. була викопано, перенесено через до Миколаївського вокзалу і залізницею перевезено до Москви.

Далі шлях проходив через Тулу, Орел, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Бровари до Києва. У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Т. Шевченка в Києві. Та Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі.

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка потрапив до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня було відслужено панахиду, і прах віднесли на Чернечу гору.

Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XXст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. За ставленням людини до творчості Шевченка відразу очевидно, наскільки і як людина ставиться до життя українського народу XIXст.

В історичному розвитку України Шевченко – явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко – виняткове явище у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту під наглядом жандармів.

Творчість Шевченка багатогранна. Він був і ліриком, і творцем епічних поем, і драматургом та обдарованим митцем. Літературна спадщина обіймає велику збірку поетичних творів, драму «Назар Стодоля», 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історико-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів.

З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Визвольна боротьба українського народу є основним мотивом у таких творах  як «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Гамалія» тощо. Особливе місце посідає поема «Іван Гус» («Єретик»). У історично-побутовій поемі «Сліпий» Шевченко гнівно осудив Катерину ІІ за зруйнування Запорізької Січі та закріпачення українського селянства.

var container = document.getElementById('nativeroll_video_cont'); if (container) { var parent = container.parentElement; if (parent) { const wrapper = document.createElement('div'); wrapper.classList.add('js-teasers-wrapper'); parent.insertBefore(wrapper, container.nextSibling); } }