Ліна Костенко
В пустелі сизих вечорів,В полях безмежних проти неба
О, скільки слів і скільки снів
Мені наснилося про тебе!
Не знаю, хто ти, де живеш!
Кого милуєш і голубиш.
А знаю - ти чекаєш теж,
Тривожно згадуєш і любиш.
І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
Як син вигнанця впізнає
Прикмети батьківського краю.
Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
Аби в повторах не згубить
Одне, своє, неповториме.
Нехай це - витвір самоти,
Нехай це - вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
Як морю сняться урагани.
