Анатолій Мокренко
Мій батьку любий, хоч би і хотів.
Війна бо не питає і не жде,
Коли хто хоче полягти і де.
Мільйон смертей щомиті наліта :
Заплаче мати десь - не ця, так та...
Та вижив ти ! Калікою прийшов,
Десь під Касторною проливши кров.
І нагород тобі навішала війна
Зовсім не тих, що носять лиш в свята.
Їх носиш ти щоночі і щодня,
Оті рубці палаючі, мій тату.
Не бачать люди їх, не кажуть :
"Він - герой !",
Та ти усе пройшов, що міг, я знаю,
І тим пишаюся, і відчуваю,
Як власну перемогу, вибух той,
Що в реві "юнкерсів"
пошматував гаряче тіло,
Та не здолав тебе... Земля горіла
Й перемогла твоя земля,
Бо напилась твоєї крові
В кипінні люті та любові,
Як п"ють у спеку з джерела.
Минуло, відгуло і відгриміло...
Вони ж вогнем горять, як і горіли,
Як вірності печать, як клич Свободи -
Твої "воєнні нагороди".
