Любов Забашта
Пролетіли роки, ніби білі лелекиВід того озеречка, від моєї ріки,
І дитинство далеко, і юність далеко,
А вони все у небо летять з-під руки.
Білокрилі мої, ви лелеки чи, може,
Мені суджені, мабуть, іще з пелюшок
Мого серця вкраїнського дикії рожі,
Що засіяли стільки життя сторінок ?
Прийняла я дарунок від нені - то мова,
Тому скарбу ніколи не скласти ціни,
Моє серце вона осява барвінково,
Будьте вдячні матусі, дочки і сини!
Будьте вдячні народу, бережіть теє слово,
Що гранилось віками у битвах, в трудах,
Воно вже визріло вже і співа колисково -
Синя птиця народу - на буйних вітрах.
