Юлія Войленко
Летять, мов птахи, сизі дніІ память сторінки стирає
Тієї чистої пори,
Що назавжди мене кидає.
Дитинство вже кудись тіка,
На самоті мене лишає
Серед бурхливого життя.
Чи хочу цього - не питає.
А як згадаю світлі дні
мого прозорого дитинства,
То ясно бачиться мені
Старенький двір, криниця чиста,
Блакитне небо, а вночі -
Тихенка цвіркунова пісня.
Дрімають квіти запашні...
Мов дивний сон,
Щоразу сниться.
Ну а тепер летять літа,
І я в турботи поринаю,
І жаль стає, що у життя
Дитинства другого немає.
