Олесь Гончар
Свою землю, далеку, святу,Не забудем до згуби.
Як матроси в чужоми порту,
Ми тримаємось купи.
Став і я чомусь ніжний такий
В цім краю невеселім.
І для мене тут всі земляки,
Хто у сірій шинелі.
І для мене усі тут брати,
Із дитинства знайомі.
Чи не батько єдиний ростив
Нас в єдиному домі ?
Чи не мати єдина малих,
Як орлиця орлята,
Боронила від бід і від лих,
Доки зможем літати !
Тим-то й землю, далеку святу,
Не забудем до згуби.
Як матроси в чужому порту,
Ми тримаємось купи.
Камендін, 1945р.
