Воїн,  поет,  Людина 

„В розп’яті душі цвяхи забивають.

Болить усім, не всі лиш відчувають.

Хто зна, чи молоток, чи цвяхи винні,

що ми живі, а душі в домовині."

В. Слапчук

Сьогодні ми поговоримо про поета, на жаль, маловідомого широкому загалу. Ім’я цієї людини зашифровано ним самим в  4 літерах – АІСт : Алєксандр Іванович Стовба. Він міг би бути нашим сучасником. Але Олександр прожив лише 22 роки і 8 місяців.

Слово АІСт  в перекладі з російської – лелека. В народному повір’ї цей птах приносить людям щастя. За коротке своє життя  АІСт-Стовба завжди приносив щастя різним людям які його знали : батькам, брату, сусідам, друзям, вчителям, наставникам та товаришам  по навчанню у військовому училищі, солдатам в яких він був командиром. І, навіть, в останні хвилини свого життя він приніс щастя матерям солдатів, яких закрив собою від куль противника.

Говорити про Олександра Стовбу можна багато. А сьогодні ми поговоримо про Стовбу-поета.

Народився  Олександр у липні 1957 року і прожив більшу частину свого життя (18 років) у республіці  ЛІАС–100. Ви не знайдете цієї республіки на жодній карті. Але вона існувала в одному з будинків міста  Дніпродзержинська Дніпропетровської області, де проживала сім’я  Стовб. І назва республіки розшифровується як : Лідія, Іван, Алєксандр, Сергій. Тобто, мати, батько та два сини – Олександр і молодший  Сергій.

Олександр Стовба наш земляк-українець. Але свої вірші писав російською мовою. За час його життя не було опубліковано жодного вірша. І тільки смерть поклала початок визнанню його творчості.

Про свої вірші він говорив так : „Пускай эти стихотворения написаны не совсем удачно, и кто-нибудь другой, будучи на моём месте, мог бы написать их лучше меня. Но эти строки – мои друзья. Каждая из них имеет свой характер и свою мысль, но, кроме этого, несёт в себе малую часть моей,  даже для самого себя непонятной,  души. Подружись с ними и не упрекай их за то, что мне не хватило сил сделать их лучше".

Метеорит живёт мгновенье,

Сгорая в дымной синеве.

Его отвесное паденье

Сквозь смерть направлено к  Земле.

И я готов, летя сквозь годы,

Метеоритом в синей мгле.

Сгореть, сжигая все невзгоды

Во имя мира на  Земле.

Ці слова автора, як і наступні, можна вважати, як епіграф до його життя.

Ты знаешь, как словарь толкует слово „смерть" ?

Естественный процесс дряхленья тела.          

Вот почему я тороплюсь успеть

Себя не пожалеть во имя дела.

Все коротке життя автора підпорядковувалося змаганню з часом. Олександр, немов відчуваючи, спішив багато збагнути, більше дізнатися, багато встигнути.

Бежит сквозь пальцы времени песок,

Песчинками-секундами сочась.

Жизнь началась, недавно началось,

А ветер впутал седину в висок.

Спеши мой друг, ещё всё может быть,

Разбудишь к действию уставшего меня,

Подскажешь, не ругая, не виня,

Где взять мне силу верить и любить !

Мы входим в жизнь наивно и легко,

Действительное путая со снами,

Глядим на мир открытыми глазами,

Не пряча веру в чудо глубоко.

Бежит песок, секундный холм растёт,

Проходит жизнь, не зная окрылений.

И мне скажи, себя кто узнаёт

В конце пути в минуты откровений ?..

Мы станем старше, проще и грубей,

Всё будем знать и многое уметь,

Но жизнь, прошу : дай крылья улететь

С прозрачной стаей белых журавлей…

Перший вірш Олександра з’явився ще в шестирічному віці. Але справжня поетична творчість почалась у 6 класі. Коло його інтересів було надзвичайно широким. Писав, присвячуючи вірші своїм друзям, вчителям, мамі. У вільні хвилини Саша любив спілкуватися з природою. І значна частина його віршів оспівує красу рідної природи.

Не нарушайте леса тишину,

Его стволов недвижимость святую,

Не нарушайте леса тишину,

Осенних листьев крону золотую,

Его молчанья преданность простую…

Не нарушайте леса тишину.

Листвы его незыблемость густую…

Не нарушайте леса тишину.

Говорят, что чудес не бывает…

Но разве не чудо это,

когда на ладони тает

снежинка светлее света ?..

Когда на просторах зимних

всё снежным покровом одето,

и лес искрится игриво –

разве не чудо это ?!

Ще в шкільні роки Олександр вирішив присвятити себе професії військового. І у 18 років вступає до  Київського військового училища. Тут ще більше він вступає у змагання з часом.

Крім вивчення спеціальних наук, Саша продовжує вдосконалювати себе. Багато читає, знайомиться з працями видатних людей, записує їх думки у свій зошит. Це все знадобиться йому у майбутній професії. В училищі він самостійно оволодіває міжнародною мовою есперанто, стенографією (вмінням швидко робити записи), вчиться друкувати на машинці і багато чого іншого.

Додому пише : ,,...Труд, во всём труд : Работаю. Устаю. Устаю. Работаю."

О, издали я вам кажусь злодеем.

Ни слова, ни полуслова, тишина.

Поверьте, здесь собою не владеем,

Чтоб выкроить минуту для письма.

Вірші творяться у нічні години.

Сине-мутным играя оттенком,

Катит море волну за волною,

Ухожу я в туманы далёкие,

Возвращусь я не скоро домой.

Проплывают, кормой качая,

Мимо нас корабли-острова,

И скрывается за горизонтом

В серой дымке родная земля.

Пыль солёную, брызги холодные

Мне бросает в лицо,

И невольно вспомнишь сосновое

В тёплых стружках родное крыльцо.

Ухожу я, прощайте, хорошие,

Дорогие мои друзья,

Пожелайте счастливого плаванья,

На меня не храните зла.

Шар земной неровный и овальный,

Прошёл пешком я вдоль и поперёк,

И был мне близок берег дальний

И путь на  Родину далёк.

Сквозь жар песков и грохот водопадов

Пронёс Отчизны я прекрасные черты.

И как жалел, что не был рядом,

Когда в огне боролась ты.

Родина дана судьбой навеки,

Вся вокруг и до конца моя,

Здесь впервые стал я человеком,

Обнимая шумные поля.

Мне теперь других чудес не надо,

Не нужны заморские края,

Для меня ты, Родина, – родная,

Как дорога путнику нужна.

Зелёные волны и шумный прибой.

Вполголоса песню, товарищ, запой.

Не надо мне хлеба, не надо вина,

Нужна только песня одна.

Бывало мне в детстве её пела мать,

Запой же, товарищ, ту песню опять.

Кипит и бушует волна за волной,

И, видно, не скоро вернусь я домой.

Но где бы я ни был, куда бы ни плыл,

Не будет минуты, чтоб маму забыл.

Так спой же, товарищ, где песня твоя ?

И станет мне ближе Отчизна моя !