Меню сайту

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » штурмові гвинтівки

автомат Калашникова

Автомат Калашникова

С Р С Р

Описувати історію створення автомат Калашнікова – непроста справа. З одного боку, уже все написано, з іншого – частина матеріалів суперечить з іншою частиною. Якщо в часи Радянського Союзу офіційна інформація не піддавалася сумніву, то починаючи з 90^-их років минулого століття все частіше з’являлася інформація про те, що автором знаменитого АК є не Михайло Калашніков. Що він лише підставна особа в рамках радянської пропаганди – проста людина з народу в соціалістичному суспільстві може досягти успіху в будь-якій справі. Такі твердження мають за основу, що легендарну зброю створив колектив радянських конструкторів, або один з провідних зброярів того періоду. Більш радикальні „дослідники“ стверджують або припускають, що автор автомата – знаменитий німецький конструктор Гуго Шмайсер, який разом з багатьма іншими інженерами та конструкторами після Перемоги був примусово вивезений до СРСР. В доказ цього приводять те, що АК зовні схожий на Stg.44.

Я (Plastun) не маю намір спростовувати або підтверджувати офіційну чи інші версії. Тільки кілька фактів та роздумів.

Отже, створювати зброю з патроном класу „штурмовий“ (проміжний, автоматний) в СРСР почали в 1943 році після того як з’ясувалося, що подібна зброя є у США та Німеччині. Того ж року сконструйовано набій 7,62×41, який після вдосконалень у 1949 році прийнятий на озброєння як 7,62×39. Було оголошено конкурси на створення напівавтоматичного карабіна, автомата та кулемета.

У 1944 році проведено перші підсумки конструкторських робіт. Жоден із конкурсантів перемогу не отримав через невідповідність вимогам але кращим був АС-44 – автомат Судаєва, який рекомендувалося доопрацювати. Та смерть конструктора завадила цьому.

Наступний конкурс проводився у 1946 – 1948 роках у кілька етапів. З самого початку в ньому приймав участь (вперше) Михайло Калашніков. Вперше у конкурсі зі створення автомата. До цього зброяр створив кілька експериментальних зразків : пістолет-кулемет (з патроном 7,62×25), самозарядний карабін (7,62×41) та ручний кулемет (7,62×54).

Це щодо того, що „не міг Калашніков (не маючи досвіду, хоч якої спеціальної освіти) сконструювати автомат, який виявився кращим не тільки серед багатьох претендентів“ конкурсу а й на довгі роки вперед.

Потім, ні офіційні джерела, ні сам Калашніков у своїх мемуарах, не говорять, що зброяр самостійно розробляв проект та виконував усі роботи. Від самого початку йому була надана допомога : виділені конструктори, помічники, слюсарі, креслярі.

До того ж, ніхто не переконував про ексклюзивність конструкції автомата як у радянському конструюванні, так і світовому. Наприклад, принцип роботи автоматики (відведення порохових газів) застосовувався у радянських СВТ-38/ -40 і АВС-36 та у розробках самого Калашнікова – кулеметі та карабіні, спосіб замикання патронника стволу (поворотом затвору) – у американських гвинтівці „Ґаранд“ та карабіні М-1.

Зазначається що Калашніков для доопрацювання конструкції був відправлений на Ковровський завод, де в той час перебувала група німецьких конструкторів. Офіційна версія такого рішення – Калашніков на той час не був співробітником жодного з КБ, тому й був відправлений у Ковров, де міг працювати в майстернях. Якщо допустити що Шмайсер чи хтось інший з німецьких конструкторів мав вплив на розробку автомата, то чому у ньому залишена загальна концепція розробок радянських конструкторів, а не німецьких. Кінцевий варіант автомата Калашнікова мав відмінності між тими що були на початку конкурсу але нововведення, швидше за все, були взяті від проектів інших учасників конкурсу.

Крім Калашникова та інших зброярів у конкурсі приймали участь імениті конструктори – Дєгтярьов, Шпагін, Сімонов, Токарєв, – розробки яких мали популярність у військах, а ТТ, ППШ, ДШК, ДП по праву вважаються зброєю Перемоги.

А хто такий Калашніков на той час ? Старший сержант танкових військ, який восени 1941 року в бою отримав важке поранення і контузію. Лікуючись у шпиталі він, прийшовши до висновку що військам потрібно мати більше автоматичної зброї, почав знайомитися з працями теоретиків зброї, робити ескізи пістолет-кулемета. Після шпиталю Калашніков отримав відпустку для лікування. Приїхавши в рідні місця, він з товаришем виготовив зразок пістолет-кулемета власної розробки, який подав на розгляд військовим. Так почалася його конструкторська кар’єра. Щоправда, під час довоєнної служби Михайло розробив кілька раціоналізаторських рішень для танків і перед самою війною був командирований на завод-виробник для налагодження випуску доопрацьованих приладів.

Роботу над автоматом Михайло Тимофійович Калашніков розпочав у 1944 або 1945 році. 1945 року він уже працював в Науково-дослідному полігоні стрілецької зброї.

На конкурс 1946 року було подано 16 ескізних проектів автоматів. Шість з них комісією були відкинуто ще на цьому етапі. У число десяти, що залишилися і рекомендувалися для виготовлення дослідних екземплярів входив і проект Калашнікова.

Починаючи з першого варіанту зброяр створював його на основі свого самозарядного карабіна. Протягом 1945-47 років конструкція автомата кілька разів змінювалася але незмінними залишалися принцип роботи автоматики, спосіб замикання стволу, загальне компонування. Патрон у перших дослідних варіантах був 7,62×41, а в останніх – 7,62×39.

Перший дослідний зразок Калашнікова відомий як АК-46 №1 або АК-1.

Робота автоматики полягала у застосуванні принципу відведення порохових газів. Постріл здійснювався у передньому положенні затвору після замикання. Газова камера розміщена зверху стволу. Газовий поршень з штоком рухаються по газовій трубці. Шток не був приєднаним до затворної рами як у серійних зразках. Затворна рама з коротким виступом для контакту з штоком. Затворна рама відкрита у передньому положенні. Ствольна коробка закривалася короткою кришкою.

Затвор найбільше схожий з затворами у серійних зразках. Калашников взяв його від свого дослідного карабіна. Затвор встановлювався у канал затворної рами. Замикання стволу проводилося зчепленням двох бойових виступів затвору при його повороті. Поворот здійснювався завдяки криволінійним канавкам у каналі рами та виступам на затворі. Ручка зведення розміщувалася з лівого боку затворної рами. Повертальний механізм складався з пружини та напрямного штока і розміщувався за затворною рамою під кришкою ствольної коробки.

Ударно-спусковий механізм у автоматів Калашнікова (від першого дослідного і до сучасного АК-12) – курковий, встановлений у ствольній коробці. Забезпечував одинарний або автоматичний режими вогню. Автомат обладнувався ручним запобіжником. Важелі перевідника і запобіжника розміщені на ствольній коробці зліва.

Ствол приєднаний до ствольної коробки жорстко. Канал стволу з 4^-ма нарізами правого ходу. Між основами мушки та газової камери у стволі є отвори (по 3 зліва і справа), що служили як компенсатор.

Боєживлення проводилося з стандартного коробчастого магазину ріжкової форми. Магазин вставлявся безпосередньо у ствольну коробку.

Прицільні пристосування відкритого типу. Цілик розміщено на секторній планці.

Ручка управління з металевою основою та дерев’яними накладками. Приклад дерев’яний, приєднаний до ствольної коробки. На стволі та газовій трубці встановлювалися дерев’яні накладки.

Дослідний зразок АК-46 №2.

При підведенні підсумків першого етапу зазначалося що жоден із зразків не відповідав вимогам. З конкурсу вибуло ще кілька учасників. Претензії до автомата Калашникова полягали головним чином у слабій надійності вузлів. Тому конструкторська група приступила до переробки конструкції.

Найбільших змін зазнала ствольна коробка. Тепер вона складалася з двох частин : затворної та спускової. У верхній частині ствольної коробки встановлювалася затворна рама із затвором, повертальний механізм, основа магазину, до неї приєднувався ствол. Коробки з’єднувалися між собою за допомогою двох штифтів.

Магазин вставлявся у коротку горловину, приєднану до верхньої частини ствольної коробки.

Зміни інших деталей та вузлів полягали у підвищенні їх надійності. Ствол не мав компенсуючих отворів.

Також автомат був створений у варіанті АК-46 №3, що відрізнявся від АК-2 складальним металевим прикладом.

Проте, в 1946 році на озброєння в СРСР автомат так і не було прийнято. Конкурс продовжили наступного року. До нього було допущено тільки 3 зразки : О. Булкіна, О. Дєментьєва, М. Калашнікова.

Дослідний зразок АК-47 №1.

Ситуація саме з цим зразком має найбільше незрозумілості. За короткий термін автомат став несхожим на своїх попередників. Але на німецькі зразки він не став схожим. Найбільше довіри викликає офіційне пояснення – запозичено від конкурента Булкіна, що не тільки не заборонялося умовами конкурсу, а й заохочувалося. Керівництво вимагало якнайшвидше прийняти на озброєння перспективний клас озброєння.

На цей час було перероблено патрон і всі дослідні зразки переробили для застосування з 7,62×39.

Та слід зазначити що в основному змінилися ствольна коробка та затворна рама. Інші деталі та вузли майже не змінилися за своєю суттю. Але кожен з них було доопрацьовано з метою підвищення надійності як самих деталей так і конструкції загалом.

Ствольна коробка складалася з двох частин – штампованої основи та фрезерованого вкладиша у передній частині. Вкладиш приймав навантаження енергії пострілу та механізмів автоматики.

Зміни зроблено і у конструкції затворної рами. Вона змінила свою форму, стала нероздільною з штоком газового поршня, ручка перенесена на лівий бік. Перевідник режимів розміщено також зліва і об’єднано з запобіжником.

Ствол отримав муфту з основою мушки. У муфті і стволі розміщувалися отвори для виходу порохових газів.

Остаточний варіант АК-47 №2 мав заводський індекс КБ-П-580. Він прийняв участь у завершальному випробуванні і переміг.

У зразку вдосконалили ударно-спусковий механізм, газову камеру та газову трубку, замінили ствольну муфту на дульне гальмо-компенсатор. Підствольна накладка стала короткою а між нею та накладкою газової трубки зробили щілини. Та й інше зменшувало нагрівання стволу.

Останні полігонні випробування проводилися з 27 грудня 1947 року. Автомат Дємєнтьєва не задовольняв комісію головним чином складністю конструкції. Автомат Булкіна переважав обох конкурентів купчастістю автоматичного вогню. Автомат Калашнікова мав свою знамениту надійність, простоту конструкції і не вступав за точністю стрільби одинарними пострілами.

У січні 1948 року прийнято рішення про випуск партії автоматів Калашнікова для армійських випробувань на на Іжевському мотозавод (завод № 524) і конструкторська група під керівництвом куратора з ГАУ підполковника Дейкіна прибула на завод. Влітку 1948 р. автомати відправили у військові округи. Виявлені протягом випробувань недоліки у конструкції виправляли негайно. Так, наприклад, було демонтовано ствольну муфту. Але одна з вад – нестійкість під час стрільби довгими чергами, – так і залишилася (ну, яка зброя без недоліків).

1949 року автомат прийнято на озброєння два варіанти зброї „7,62-мм автомат Калашникова (АК)“ та „7,62-мм автомат Калашникова со складным прикладом (АКС)“. Індекси ГАУ – 56-А-212 та 56-А-212М відповідно.

Часто вживане позначення „АК-47“ не відповідає офіційним документам. Вибір для серійного випуску автоматів припав на Іжевський машинобудівний завод (Іжмаш). Виготовлення розпочато у тому ж 1949 році. Завдання полягало у першочерговому випуску більше 2,2 млн. одиниць. Спочатку АК і АКС випускалися з штампованою ствольною коробкою з вкладишем. У 1951 році коробку почали виготовляти з суцільної заготовки методом фрезерування. Постійно проводилися роботи над вдосконаленням конструкції та технології випуску. Було налагоджено випуск штампованої ствольної коробки але вже суцільної, дешевшої та надійнішої. У цей час було оновлено і магазин. Його стали виготовляти з тоншого металу але стінки мали ребра жорсткості, що збільшило надійність та зменшило вагу. Тоді ж вперше було створено багнет. Як відомо автомати створювалися для заміни пістолет-кулеметів, а в СРСР пістолет-кулемети багнетів не мали. АК оснащувався багнетами двох типів, що різнилися в першу чергу рукоятками.

Автомат Калашнікова оновлювався у 1954 та 1955 роках. Серед доробок,що не були застосовані – створені Михайлом Калашніковим кілька варіантів сошок.

Протягом 1949 – 55 років радянські конструктори намагалися створити зразки, що перевершили б автомат Калашнікова. Але більшість з них застосовували конструкцію саме АК. Мабуть єдиним винятком можна вважати самостійні розробки Германа Коробова. Після 1955 року вже не було сумніву що на озброєнні залишиться АК. Проте і його необхідно було модернізувати. Михайло Калашніков та конструкторська група приділили цьому увагу. У 1959 році на озброєння було прийнято найбільш масовий зразок штурмових гвинтівок у світі – АКМ.

АК виготовлявся до 1959 року. До випуску підключили Тульський збройний завод (ТОЗ).

У перші роки застосування у військах АК був засекреченим. Його переносили у чохлах і намагалися не розповсюджувати в ЗМІ. Про застосування у Корейській війні інформація не зустрічається. Перше бойове застосування автомат пройшов під час подій в Угорщині 1956 року. Після цього автомат Калашнікова почали передавати на озброєння до країн соціалістичного табору та союзників. У тому числі і налагоджували його випуск у Болгарії, Китаї, Німецькій ДР, Єгипті, Югославії та інших країнах. Зрозуміло, що і його бойове застосування розширилося.

Крім стандартних АК та АКС виготовлявся варіант АКН для встановлення прицілів нічної стрільби НСП-2.