Мортирка-гранатомёт Дьяконова
С Р С Р
Після 2 Світової війни Збройні Сили СРСР не мали на озброєнні (крім зразків спеціального призначення) наствольних чи мортиркових гвинтівкових гранат. Чомусь і про застосування протягом 1920-45 років така зброя згадувалася вкрай рідко. Про шомпольні протитанкові гранати, мортирку Д’яконова у науково-популярній літературі радянського періоду інформацію знайти досить важко. На відміну від тієї ж гвинтівки Мосіна, з якою вони застосовувалися, ППШ чи іншої зброї. Зрозуміло, що гранатомети застосовували не настільки масово. Одна з причин – недостатня увага військового керівництва до цієї зброї та недоліки її самої. Хоч для мортирки були сконструйовані кілька видів гранат : осколкові, сигнальні, освітлювальні та, навіть, кумулятивна.
Історія розвитку гранатомета почалася ще під час 1 Світової війни, коли даному класу приділялася велика увага мабуть у всіх арміях-учасницях війни. У Росії в той період було створено кілька зразків гвинтівкових шомпольних гранат. Протягом 1915-16 років для озброєння імператорської армії Росії проводили роботи із створення мортиркових гранатометів (див.: мортиркові гранати Росії). Але промисловість в умовах війни не могла налагодити їх випуск у достатній кількості.
Кращим комплексом (мортирка-граната) було визнано розробку штабс-капітана Дьяконова Михайла Григоровича. У березні 1916 року мортирка проходила випробування на полігоні Офіцерської стрілецької школи і була рекомендована для масового виготовлення. У другій половині того ж 1916 року гранатомети пройшли успішне випробування на фронті. Комплекс прийняли на озброєння і замовили виготовлення 40000 мортирок та більше 6 мільйонів гранат. Невідомо яку кількість встигли випустити і поставити військам, бо серійне виробництво налагодити не встигли. Після Лютневої революції 1917 року промисловість була „демобілізована“.
М. Дьяконов продовжував роботу з вдосконалення свого зразка. У 1928 році комплекс прийняли на озброєння. У нього входили : мортирка, сошка, приціл, гранати різного призначення, пристосування для перенесення і обслуговування.
Позитивною стороною гранатомета було використання для метання гранати стандартного патрону. Це зменшувало час для пострілу і убезпечувало від нещасних випадків. Гранатомет офіційно зняли з озброєння у 1942 році.
Гвинтівковий гранатомет системи Дьяконова (офіційна назва – ружейный гранатомёт) застосовувався для стрільби з гвинтівки Мосіна. Обслуговувався двома бійцями : навідником-командиром і помічником-заряджаючим. Обидва бійці мали основну зброю – гвинтівку. Мортирка встановлювалася, як правило, на гвинтівку командира. Він же переносив усі деталі гранатомета. Помічник мав за обов’язок переносити гранати, готувати їх до пострілу за наказом командира і заряджати у ствол мортирки.
Постріл проводився з сошки, з упором приклада в ґрунт.
Мортирка складається з стволу, казенника-основи (чашка) та шийки.
Ствол нарізний, має 3 нарізи. Калібр – 41 мм. Виготовляється як суцільна трубка. Постріл проводиться штатним 7,62-мм патроном. Куля входить із стволу гвинтівки в мортирку і пролітає через гранату по її центральному каналу (трубці). Порохові гази патрона створюють в казенній частині мортирки тиск, що надає гранаті енергію для польоту. Крім того, для збільшення дальності пострілу у гранату встановлювали додатковий пороховий заряд.
Це був виготовлений з шовку мішечок, наповнений порохом. Він вкладався в гранату і під час пострілу порох загорався, збільшуючи тиск в мортирці та початкову швидкість гранати. Мішечок встановлювався при виготовленні гранати, а за необхідності перед пострілом його виймали.
Казенник служить для закріплення стволу та шийки. Шийка закріплюється на стволі гвинтівки замість багнета. Для цього вона має поздовжню прорізь з уступом для зчеплення з основою мушки.
Сошка служить для проведення пострілу гранатою, шляхом надання гвинтівці необхідного підвищення. Для цього вона виконана телескопічною і 2-ступінчатою. Тобто, нижня трубка рухається в основі сошки і закріплюється важелем, встановленим на основі ; а верхня трубка рухається в нижній і фіксується окремим важелем. Крім того, сошку можна прикріпити у будь-якому місці ложе.
Приціл служить для надання гвинтівці необхідного кута для пострілу та прицілювання по горизонталі. Він складається з квадранта та кутоміра з візирною лінійкою, мушкою і ціликом та хомута для закріплення на ложе гвинтівки. Приціл приєднують поблизу основного прицілу гвинтівки.
Осколкова граната має звужену головну частину, що закінчується отвором центральної трубки. Граната має запал дистанційної дії з можливістю регулювання підриву за секундами, тобто, дальністю польоту. Дистанція встановлюється перед заряджанням гранати в ствол за допомогою шкали від 3 – до 12 секунд.
Граната складається з корпусу із зарядом ВР, центральної трубки з гайкою, піддона з наперстком, детонатора та запалу.
Корпус виготовлено з чавуну. Його поверхня має поздовжні та кільцеві канавки. До верхнього звуження всередині корпусу прикріплено центральну трубку. Знизу корпус закривається піддоном. До піддона прикріплено наперсток – трубку для розміщення детонатора. Зовні на піддоні є 3 виступи, які при заряджанні гранати в ствол, входять у нарізи і при пострілі надають гранаті обертового руху.
У запал входять : з’єднувальна втулка, дистанційний пристрій, таріль, обтюратор з додатковим зарядом. З’єднувальна втулка служить для скріплення деталей запалу і розміщення їх на центральній трубці.
Таріль розміщена між піддоном корпусу та дистанційним пристроєм. Вона виготовлена з алюмінію у формі тарілки і забезпечує обертання дистанційного диска та закриває заряд сповільнювача. До тарелі прикріплено корпус детонатора, виготовлений з латуні. У зібраній гранаті він розміщується в наперстку. На поверхню тарелі нанесено риску для встановлення необхідної віддалі.
Дистанційний пристрій – алюмінієвий диск, що обертається на втулці. На поверхні диска нанесено поділки, що служать для встановлення необхідної віддалі. Поділки встановлюються відносно риски на тарелі.
Всередині диска є незамкнена канавка, що наповнюється порохом. До канавки підходить трубка детонатора.
Знизу запал закривається обтюратором – кришкою з розміщеним додатковим зарядом.
У обтюраторі зроблено отвір для входу порохових газів.
З’єднання всіх деталей гранати відбувалося гайкою, яка накручувалася знизу на центральну трубку.
Під час пострілу порохові гази гвинтівкового патрону потрапляють через отвір обтюратора всередину і запалюють додатковий заряд. Стінки обтюратора від тиску розгинаються, сприяючи непроходженню газів між стінками гранати та мортирки. Потрапивши у дистанційний диск, гази підпалюють дистанційний заряд, а він передає вогонь детонатору.
Дистанція, на якій граната вибухне, встановлюється таким чином. При встановленні диска на максимальну дальність, дистанційний пороховий заряд буде горіти до кінця, аж поки досягне трубки детонатора. Якщо диск повернути на певну поділку, то трубка детонатора буде знаходитися, скажімо, посередині канавки і вогонь ввійде в неї раніше.
Вибухова речовина займає весь простір корпусу від його стінок до центральної трубки за виключенням наперстка. Заряд ВР – 50 грамів тротилу. Також випускали гранати наповнені амотолом, амоналом, шнейдеритом тощо.
Дальність ураження осколками гранати становить 150 метрів. При вибухові утворюється кілька сотень осколків. Частина з них може пролетіти більше за вказану віддаль. Ефективний радіус ураження – 50 м (за : НСД 1940 г.).
Гранати впаковувалися у картонні футляри або мали ковпачок знизу, що закривав запал та чохол зверху, що закривав отвір трубки.
Заряджання гранати проводив, як правило, помічник гранатометника. Він звільняв гранати від захисту. За визначеною командиром віддалю до цілі, встановлював дистанційний диск на необхідну поділку і вставляв гранату в мортирку. Потім банником, що входив у комплект гранатомета, досилав гранату до упору в казенну частину. Якщо постріл відмінявся, мортирку знімали з гвинтівки і виштовхували гранату шомполом з боку шийки.
Калібр мортирки : 41 мм ;
калібр гранати : 40,6 мм ;
довжина гранати : 115 мм ;
маса гранати : 350 г ;
максимальна дальність пострілу : 900 м ;
дальність дійсного вогню : 600 м ;
дальність без додаткового заряду : 300 м ;
скорострільність : 6-8 пострілів за хвилину ;
маса мортирки : 1,3 кг ;
маса сошки і прицілу : до 3 кг ;
маса комплексу з гвинтівкою : 8,2 кг.
Крім осколкової гранати на озброєнні перебували навчальна, сигнальні кількох кольорів для денної стрільби і нічної та освітлювальна граната.
| 
