Станковый гранатомёт 82

С Р С Р

Збройні Сили Радянського Союзу з 1950 році прийняли на озброєння станковий реактивний гранатомет. Цим завершилася довга робота зі створення легкої протитанкової зброї. Незадовго до цього на озброєння поступив реактивний ручний гранатомет РПГ-2. Нарешті піхота (стрілецькі підрозділи) отримали зброю, аналогами якої ще з 1940 року користувалися німецька армія, а з 1942 – американська.

Конструювання реактивних гранатометів у СРСР почали раніше за всіх. І ціла система безвідкатних гармат різних калібрів була створена протягом 1930^-их рр. Курчевським. Кілька з них поступали на озброєння але згодом Курчевського оголошено ворогом народу, а його розробки – шкідництвом. Такий приклад не надихав конструкторів проводити роботи над ствольними реактивними системами. Щодо зразків цього типу для боротьби з танками, то була і вагома причина – кумулятивний ефект на той час не застосовували.

Зацікавилося радянське керівництво легкими реактивними системами на початку 1941 року, коли німецька армія мала на озброєнні LG.40 розробки Круппа та Рейнметал). Проте, почалася війна і потрібно було у важких умовах нарощувати випуск класичних артилерійських систем і досить простих але ефективних на тому етапі війни бронебійок ПТРД-41 та ПТРС-41.

З 1942 року розробка легкої реактивної зброї таки почалася. У 1944 році почав проходити випробування реактивний ручний гранатомет ЛПГ-44 (РПГ-1), який так і не прийняли на озброєння. Робота ж над більш потужною системою ішла також досить важко. До кінця війни радянська піхота так і не отримала реактивних гранатометів. Спочатку конструкторські роботи проходили за дещо хибним напрямком. Намагалися створити кумулятивну гранату для стрільби з нарізного стволу. Але в той час форма кумулятивної виїмки не завжди була правильною, навіть для гладкоствольних боєприпасів. Тому конструювання проводили уже над гладкоствольною системою. Створення гранатомета здійснювали в спеціальному конструкторському бюро № 36 (СКБ-36), що належало Наркомату нафтової промисловості, під керівництвом А.П. Островського, Н.Г. Григоряна та П.П. Шумілова.

1950 року випробування завершилися і 82-мм Станковый противотанковый гранатомёт (індекс ГРАУ – 56-Г-661) і кумулятивну гранату ПГ-82 прийнято на озброєння. (До речі, цього ж року у війська почала поступати і ручна кумулятивна граната РКГ-3).

СПГ-82, головним чином, оснащували протитанкові взводи артилерійських батарей мотострілецьких батальйонів. Виявилося, що застосування осколкової гранати з СПГ-82 мало б відчутні переваги. Батальйони отримують легку зброю для враження піхоти противника у ближній зоні. Протипіхотна осколкова граната була створена і поступала у війська. У зв’язку з цим гранатомет було перейменовано у 82-мм Станковый гранатомёт. Індекс ГРАУ змінено на 56-Г-662.

Невідомо з яких причин гранатомет отримав саме таку назву. У СРСР це мабуть єдиний випадок, де вказано найменування і калібр. Зазвичай зразки називали за класом з прізвищем конструктора (АК, СВД, ДП) або клас і порядковий номер (РПГ-2, РПГ-29, Б-10, СПГ-9).

Крім ЗС Радянського Союзу СГ-82 постачався арміям країн-учасниць Варшавського Договору, до Китаю, Куби, Монголії, Алжиру та інших країн. Китайці, неперевершені майстри копіювання, розгорнули власний випуск гранатомета і боєприпасів. Звідти він поширився ще в кількох країнах азійського регіону. Гранатомет активно застосовувався у багатьох „гарячих“ точках світу.

СГ-82 має зовсім невеликі габарити. На цьому фото можна визначити, що порівнювати його краще з німецьким R.Wr.43 Püppchen.

На заміну СГ-82 у ЗС СРСР було створено 82-мм безвідкатну гармату Б-10, прийняту на озброєння у 1954 році. У військах СГ-82 перебував довше. Прийняття на озброєння СПГ-9 було справді гідною заміною і СГ-82, і Б-10 та Б-11. А випуск СГ-82 здійснювали на Тульському машинобудівному заводі до 1964 року, очевидно на експорт.

„82-мм Станковий гранатомет“ – реактивна ствольна зброя багаторазового використання, призначена для боротьби з бронецілями, технікою та піхотою противника на ближніх підступах.

Обслуга СГ-82 складалася з трьох бійців : командира-навідника, заряджаючого та піднощика гранат. Маса гранатомета була майже вдвічі меншою, ніж у кулемета „Максим“.

Калібр – 82 мм.

СГ-82 складається з стволу і закріплених на ньому стріляючого механізму з ручкою, прицільних пристосувань, плечової опори, ручок для перенесення, захисного щита та колісного станка.

Постріл проводився каліберними гранатами, які заряджали у ствол ззаду. Реактивний двигун гранати працював від моменту ініціювання і ще деякий час після покидання стволу. Порохові гази виходили через казенний отвір, тому зона позаду гранатомета була небезпечною.

Ствол відкритий з обох боків, з гладким каналом. Ствол складається з двох поздовжніх частин, які з’єднуються за допомогою муфти. На дульному зрізі закріплено конусний розтруб, що відбиває вперед частину порохових газів з двигуна гранати. У кінці казенної частини вгорі приєднано стріляючий пристрій. Внизу – опора, щоб зріз стволу не контактував з ґрунтом, і дужку. Ствол на станку закріплюється вільно.

Ударно-спусковий механізм працює за принципом самозведення і складається з стріляючого та спускового пристроїв.

Спусковий пристрій об’єднано з ручкою управління і розміщено ближче до середини стволу. Між собою пристрої з’єднані тягою, закритою кожухом.

Прицільні пристосування механічні, розміщені на стволі. Основа мушки із кільцевим намушником встановлена в кінці стволу. Основа прицілу закріплена перед щитом.

 ​ 

Встановлено цілики для стрільби протитанковою гранатою і осколковою.

Гранати, протипіхотна ОГ-82 та протитанкова ПГ-82, мали схожу конструкцію.

Точніше, осколкова граната відрізнялася лише відповідною боєголовкою і була коротшою через меншу довжину самої бойової частини. Гранати складаються з бойових частин, корпусу двигуна та сопла з капсульно-ініціюючою речовиною та стабілізатора. Основою гранат є корпус двигуна. Він виготовлений у формі трубки діаметром 59 мм з потовщеннями на кінцях. Ці потовщення забезпечують міцність у місці з’єднання з головною частиною (передня) та в місці ініціювання метального двигуна. Метальний заряд складається з поздовжніх трубок нітрогліцеринового пороху.

Сопло має основу, яка закріплюється в корпусі двигуна і в ній розміщується додатковий заряд ініціювання метального заряду. У задній частині сопла встановлено капсуль та основний заряд ініціюючої речовини. Під час пострілу курок стріляючого механізму розбиває капсуль і він запалює основну ініціюючу речовину. Від неї вогонь по соплу потрапляє до додаткового заряду, а вже він запалює метальний заряд двигуна. Максимальна дальність польоту гранати при оптимальному куті пострілу досягає 1500 метрів.

Стабілізатор складається з шести пер і прикріпленого до них кільця.

Головні частини встановлюються у потовщену частину корпусів двигуна. І протитанкова і осколкова БЧ мають головні підривники. У транспортному положенні підривники зберігаються окремо, а отвори в гранатах закрито заглушками.

ПГ-82 (протитанкова граната калібру 82 мм) – кумулятивна, реактивна.

Через те, що кумулятивна БЧ повинна мати вільний простір, її довжина збільшена. Довжина без підривника приблизно така як осколкової гранати повна. Довжина ПГ-82 становить 770 мм, без підривника – 694 мм. Маса гранати – 4,5 кг.

Пробивна здатність гранати становить 175 мм. Прицільна дальність – 300 м, ефективна дальність (прямий постріл) – 200 метрів.

ОГ-82 (осколкова граната калібру 82 мм) – протипіхотна осколкова, реактивна.

БЧ гранати повністю заповнена вибуховою речовиною. Маса гранати – 4,95 кг. Повна довжина становить приблизно 700 мм. Прицільна дальність ведення вогню – 700 метрів.

Гранати переносилися в брезентових сумках ранцевого типу.

Вогонь з гранатомета ведуть з положення лежачи або з окопу. Навідник управляє стволом за допомогою ручки та плечової опори. Для зручності та безпечності на стволі закріплено опору для щоки стрільця.

Щит виготовленого з тонкого металевого листа і служить, в першу чергу, для захисту від порохових газів двигуна гранати. Він складається з основної частини і двох бічних, закріплених на шарнірах, що спрощує транспортування. Знизу до щита прикріплено брезентовий фартух. У центральній частині щита зроблено два віконця (засклені слюдою) для спостереження і прицілювання. Спереду на щиті шарнірно закріплено щиток, який автоматично закриває віконця при вильоті гранати з стволу.

Станок легкий, 2-колісний. Вказується, що застосовано модифіковану версію станка кулемета СГ-43. Але ніяких хоботів чи інших пристосувань для переміщення немає. Транспортування гранатомета здійснюється за ствол. Кріплення стволу до станка забезпечує перевезення гранатомета (на колесах) або встановлення у бойове положення.

Перенесення проводиться двома бійцями з допомогою ручок на стволі. Ззаду встановлено ручку на казенній частині та ручку зверху стволу. Спереду на стволі встановлено шарнірно-складальну ручку.

ТТД  СГ-82 :

довжина стволу :  2100 мм ;

початкова швидкість гранат : 160 м/с ;

максимальна дальність стрільби : 1500 м ;

прицільна дальність по точкових цілях : 300 м ;

прицільна дальність по площадкових цілях : 700 м ;

бойова скорострільність : 5-6 пострілів за хвилину ;

довжина : 2000 мм ;

ширина : 1000 мм ;

висота : 570 мм ;

маса : 38 кг.