Розвиток пістолет-кулеметів у Радянському Союзі

С Р С Р

Протягом 20^-их років минулого століття, як і в більшості країн, у Радянському Союзі пістолет-кулеметам не надавалося особливої уваги. Можна сказати, що до початку Другої світової війни Червона Армія їх не мала, хоч над створенням працювало багато видатних зброярів : Дєгтярьов, Токарєв, Коровін та інші.

Ше у 1925 році комісія по озброєнню РСЧА відмітила про доцільність створення пістолет-кулеметів як з брої для молодшого і середнього командного складу. Після 2 Світової війни пістолет-кулемети на озброєнні в ЗС СРСР залишалися до витіснення їх автоматом Калашникова.

Найбільшої уваги заслуговують радянські пістолет-кулемети часів Великої Вітчизняної війни – ППД-40, ППШ-41 та ППС-43. Абревіатура „ПП“ більше відома ніж її значення (рос.: пистолет-пулемёт /„пістолєт-пулємьот“). Зразки найчастіше називають автоматами. Особливість радянських пістолет-кулеметів – застосування потужного пістолетного набою 7,62×25 ТТ.

Перші пістолет-кулемети в СРСР були створені конструкторами Ф. Токарєвим та В. Дєгтярьовим ще до прийняття патрону „ТТ“ на озброєння.

Пистолет-пулемёт Токарева

У 1927 році з’явився зразок з назвою „Лёгкий карабин Токарева“. Токарєв спроектував його під модифікований револьверний патрон 7,62×38R Наган. Це був головний недолік конструкції (гільза із закраїною та схована куля призводили до заклинювання). За іншими показниками це була передова система. Пістолет-кулемет Токарєва не приймався на озброєння але було випущено кількасот екземплярів у кількох варіантах. Загалом зброяр спроектував їх не менше 10 : різна довжина стволу, із складальним прикладом, пістолет-карабін з кобурою-прикладом, з набоєм 7,63×25 Маузер. Відомо про застосування пістолет-кулеметів Токарєва під час Великої Вітчизняної війни на Калінінському фронті.

Пістолет-кулемет Токарєва сконструйований за гвинтівковою схемою.

Автоматика працює за принципом ВНЗ. Затвор у ствольній коробці розміщено напіввідкрито. Повертальна пружина встановлена за затвором.

Ударно-спусковий механізм забезпечував одинарні постріли або автоматично за допомогою двох спускових гачків. Зразок обладнано ручним запобіжником.

Магазин ріжковий з отворами для контролю наповненості. Затворна затримка прискорювала перезаряджання.

Ложа дерев’яна, майже повністю закриває ствол. Зверху стволу – вкорочена накладка. Шийка прикладу напівпістолетної форми. Перед магазином закріплено допоміжну ручку з таким розрахунком, щоб вона захищала магазин від пошкоджень. У прикладі є місце для другого магазину.

Приціл мав постійний відкритий цілик на 50 метрів і два діоптричні на 100 і 200 метрів.

ТТД  пістолет-кулемета Токарєва :

довжина стволу : 330 мм ;

початкова швидкість кулі : 302 м/с ;

прицільна дальність : 200 м ;

ефективна дльність : 150 м ;

темп стрільби : до 1200 постр./хв.;

скорострільність (одинарні/автоматично) : 40 / 100 постр./хв.;

місткість магазину : 21 набій ;

маса : 3,3 кг ;

довжина : 805 мм.

У 1929 році В. Дєгтярьов створив свій перший пістолет-кулемет на основі конструкції ручного кулемета ДП-27, власної розробки.

Кілька зразків пістолет-кулеметів створив у 30^-ті роки Сергій Коровін. Жоден з них не прийнято на озброєння. Лише під час війни одна з моделей у 1941 році виготовлялась у Тулі для ополчення, без рішення про прийняття на озброєння.

Першим прийнятим на озброєння пістолет-кулеметом був зразок Дєгтярьова 1934 року. Потім – ППД-40. Їх замінив ППШ-41.

Під час війни проводились роботи над новими зразками. У них приймали участь Г. Шпагін, В. Дєгтярьов, І. Безручко-Висоцький, С. Сімонов, М. Калашніков та інші зброярі. На озброєння було прийнято розробку Судаєва зразка 1942/43 року.

У період 1945-55 років розробки пістолет-кулеметів у СРСР проводили Сімонов, Макаров, Стєчкін. На озброєння вони не приймались. Така ж доля була і в створених на початку 1970 рр. зразків „Кипарис“ М. Афанасьєва та „КЄДр“ Є. Драгунова. Щоправда, у 90^-ті роки їх прийнято на озброєння вже у Російській Федерації.