Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » автоматичні гвинтівки

M-14

United States Rifle, 7,62 mm, Model 14

С Ш А

Протягом 50^-их років минулого століття армії НАТО приймали на озброєння нові зразки. Поштовхом до цього послужив досвід 2 Світової війни. Було визнано, що кожен піхотинець повинен мати автоматичний зразок. Під час війни магазинна гвинтівка хоч і залишалася основною у всіх арміях світу, вона поступалася пістолет-кулеметам. Уже в ході війни у Німеччині та США було створено та прийнято на озброєння штурмові гвинтівки.

Так сталося, що незважаючи на це, штурмові гвинтівки (автомати) продовжили свій розвиток в СРСР та країнах соціалістичного табору. Зброярі у Великій Британії, Іспанії, Франції та інших країнах працювали над зразками цього класу. Але після стандартизації у країнах НАТО нового гвинтівкового набою частина армій прийняла іноземні розробки (бельгійську FAL), частина переключилася на створення власних (США, Італія), а частина продовжила розробку зброї під вітчизняні набої (Франція, Швейцарія).

У США створення основного зразка армійської зброї вирішили проводити на основі уже освоєної промисловістю та армією напівавтоматичної гвинтівки М-1 Garand.

Перші роботи були проведені зброярами Springfield Armory ще у 1944 році. Тоді експериментальний зразок Т20 переробили для застосування з відчіпним магазином від гвинтівки-кулемета М-1918А2, а в спусковий механізм ввели режим автоматичного вогню. Наступні роботи проводили уже під патрон Т65.

Прототип Т37 мав зміни у газовому механізмі, що були застосовані і в серійних зразках. Газова камера перенесена від дульного зрізу ближче до середини стволу. Дослідний зразок Т44 мав зміни також у механізмі автоматики, затворній групі, стволі і поступив на конкурсні випробування разом з іншою розробкою американських зброярів – Т25, британською гвинтівкою та бельгійською. Після випробувань протягом 1956 року перевага комісією була надана Т44.

1957 року з назвою United States Rifle, 7.62 mm, Model 14, зразок прийнято на озброєння американських збройних сил як основна зброя. Автоматичною гвинтівкою передбачалося замінити магазинні „Спрінґфілд“, самозарядну „Ґаранд“, карабіни М-1 та М-2 „Вінчестер“. Також було створено кулемет М-15, яким передбачалося замінити ручні кулемети М-18 „Браунінг“. Проте на озброєння його не приймали. Значних переваг М-15 не мав, а на озброєння в той час приймався універсальний М-60.

Випуск Model 14 було налагоджено компанією-розробником Springfield Armory Inc. та Thompson-Ramo-Wooldridge, Harrington and Richardson Arms Co, Winchester-Western Arms Division of Olin Mathieson. Виробництво тривало з 1959 року до 1964. Всього було виготовлено близько 1.500.000 одиниць. Швидке припинення випуску пов’язано з тим, що армія Сполучених Штатів почала перехід на новий зразок – штурмову гвинтівку М-16.

Проте, експлуатація М-14 у армії США не закінчилася донині. Якщо в ролі основного зразка вона була лише близько 10 років, то служба М-14 продовжується уже більше ніж у попередніх зразків та тих, що були прийняті на озброєння після неї. Щоправда, більше у снайперських варіантах. Першою „снайперкою“ на основі М-14 була M-14 National Match. Після припинення випуску М-14 на озброєння, як основну армійську снайперську гвинтівку, прийнято М-21.

Автоматична гвинтівка „Модель-14“ поступала на озброєння у всі види і роди військ Збройних сил США. Бойове випробування М-14 пройшла під час війни у В’єтнамі. Там виявилися її позитивні і негативні властивості. Якщо зразок мав гарні тактичні можливості, надійність, то користування нею в умовах джунглів часто було проблематичним. Як і в будь-якого зразка з гвинтівковим набоєм точність ведення вогню у автоматичному режимі було недостатнім.

Після В’єтнамської війни М-14 поступово вилучали з військ і передавали на склади та арміям інших держав. До цього часу зразок є основним у кількох мотопіхотних підрозділах, інших збройних формуваннях. Екіпажі кораблів ВМС також мають її на озброєнні. Під час операції „Буря в пустелі“ гвинтівки М-14 та М-21 із складів оснащувалися оптичними прицілами і надходили у бойові підрозділи. Таке рішення було продиктоване не недостатньою кількістю М-16, а потребою мати зброю з більшою дальністю ведення дійсного вогню. З кінця минулого століття на базі М-14 для американської армії, морської піхоти, підрозділів спеціального призначення конструюються нові варіанти. Одні з них мають сучасні ложі, в інших замінені стволи. Застосовуються в першу чергу як снайперська зброя, тому оснащені сучасними оптичними та нічними прицілами, іншими аксесуарами. Такі варіації виготовлялися і виготовляються різними зброярнями у США.

Ще одним варіантом автоматичної гвинтівки був М-14А1 – ручний кулемет, який застосовувався як зброя підтримки (мото-) піхотних відділень.

М-14 надходила у цивільну продажу. Частіше як переобладнані з бойових.

Зарубіжний випуск гвинтівки проводився у Китаї, Ізраїлі та інших країнах.

На озброєнні М-14 перебувала і перебуває у більше як 20 арміях світу. Новий поштовх для застосування почався після вступу до НАТО країн колишнього соціалістичного табору. Уже у 21 столітті США передали гвинтівку Польщі, Естонії, Латвії, Литві.

U.S. Rifle, 7,62 mm, Model 14 має класичне компонування з цільною ложею та введенням механізму автоматики.

„Модель 14“ усіх варіантів застосовується з патроном 7,62×51 NATO.

У роботі автоматики застосовано принцип відведення порохових газів (ВПГ). Механізм відведення газів розміщено знизу стволу. Газової камери у звичному розумінні немає. Газовий поршень з штоком пересувається по трубці. Поршень пустотілий і має отвір, який у передньому положенні співпадає з отвором у стволі. Система працює за принципом короткого ходу. Порохові гази надають поршню поштовх, а він, через шток, – затворній рамі. Шток і затворна рама з’єднані важелем, встановленим зовні гвинтівки з правого боку. До важеля приєднана ручка зведення затвору. Можна відключати надходження газів у поршень при відстрілюванні гранат тощо.

Постріли з гвинтівки проводяться у передньому положенні затвору після замикання патронника. Замикання проводиться повертанням затвору в затворній рамі вправо і з’єднанням 2^-ох його бойових упорів з вирізами ствольної коробки. Прокручування затвору проводиться за допомогою криволінійних пазів у затворній рамі та роликів на затворі.

Повертальна пружина встановлена у газовій трубці.

Ударно-спусковий механізм курковий. Встановлений у нижній частині ствольної коробки. УСМ дозволяє ведення вогню автоматичним режимом або одинарними пострілами. Важіль встановлено з правого боку ствольної коробки. Важіль ручного запобіжника знаходиться як і у гвинтівці М-1 „Ґаранд“ – в основі спускової скоби.

Металеві деталі гвинтівки виготовлялися з високоякісної сталі та сплавів. Вони відрізнялися у різних виробників як за марками металів так і технологією : нержавіюча сталь, низьковуглецева, нікелеві сплави.

Ствольна коробка напіввідкрита. У порівнянні з М-1 перероблена в зв’язку з застосуванням знімного магазину. Ствол вгвинчується у передній зріз ствольної коробки.

Ствол коротший ніж у „Ґаранд“. Обладнаний полум’ягасником з поздовжніми щілинами. На ствол може приєднуватися пристрій для відстрілювання гранат. Канал стволу з 4^-ма правобічними нарізами кроком 305 мм.

Боєживлення М-14 проводиться із знімних магазинів коробчастого типу. Розміщення набоїв – у шаховому порядку. Крім стандартного, 20-зарядного магазину, згодом застосовувалися іншої місткості. Наприклад, сконструйовані для снайперських гвинтівок.

Прицільні пристосування механічні. Основа діоптричного прицілу приєднана до ствольної коробки. Основа мушки встановлена у кінці стволу. Встановлення дальності до цілі проводиться прокручуванням ручки з лівого боку. Введення бокових поправок – за допомогою правої ручки.

Ложе дерев’яне, суцільне з напівпістолетною шийкою прикладу. Виготовлялося з горіха, берези чи іншої деревини. Затильник прикладу металевий. Ствольна накладка закриває ствол від казенної частини майже до газової камери.