Ручні протитанкові гранати РСЧА 1940-45 рр.

С Р С Р

Військове керівництво Червоної Армії, як і в інших країнах, не приділяло достатньої уваги протитанковим гранатам. У 1940 році на озброєння в СРСР було прийнято першу протитанкову гранату РПГ-40. Але її масовий випуск було запроваджено лише після початку війни. Зрозуміло, що за відсутності бронебійних гвинтівок та іншого легкого протитанкового озброєння піхота залишалася беззбройною проти бронетехніки.

Тому, крім розгортання масового виробництва РПГ-40, запроваджували випуск гранат на пристосованих підприємствах. З цією метою були наспіх розроблені конструкції, що прискорювали б виробництво, виходячи з місцевих умов. Крім того, намагалися підвищити потужність гранат, хоч така зброя уже не могла мати достатню ефективність проти танків в яких товщину броні постійно збільшували.

Усі зразки таких гранат було створено у 1941 році і виготовляли їх переважно до 1943 року, коли на озброєння почали поступати кумулятивні гранати. Основну ж, РПГ-40, виготовляли до кінця війни. Можливо й довше, бо вона перебувала на озброєнні після війни в кількох країнах соцтабору.

Створення кількох гранат в одному році вносить плутанину і в їх позначення. Іноді різні гранати позначалися одним шифром, але мали різну конструкцію та виготовлялися різними підприємствами.

РПГ – 41

Граната зразка 1941 року – модифікація РПГ-40. Розроблена також конструктором Пузирьовим (рос.: М.И. Пузырёв) в ГСКБ-30. „Ручная противотанковая граната образца 1941 года“ прийнята на озброєння РСЧА з індексом ГАУ – 57-Г-517.

РПГ-41 – ручна протитанкова граната фугасної дії з ударним запалом.

Конструкція РПГ-41 зазнала змін в заміні корпусу гранати на більш масивний завдяки збільшенню діаметру. Висоту корпусу залишено без змін, щоб застосовувати один і той же запал. Застосовувалася та ж сама ручка. Тобто, застосування гранати не відрізнялося від застосування РПГ-40.

Після виготовлення граната зберігалася в розібраному стані : корпус, ручка, запал. Піхотинець, отримавши гранату, з’єднував корпус з ручкою, а запал встановлювався перед застосуванням.

Корпус РПГ-41 виготовлявся з сталевого листа і складався з круглої основи та нижньої і верхньої кришок. Кришки мали отвори в які встановлювалася трубка запалу. Верхня кришка обладнана засувкою для закривання отвору трубки.

Трубка служила також для приєднання ручки гранати. Для цього трубка виходила з корпусу гранати вниз і мала на поверхні різьбу.

Заряд вибухової речовини заповнював увесь простір корпусу. Основною була суміш „Л“ – 95% тротилу з ксилілом. Маса заряду – 1500 г.

Збільшення вдвічі маси вибухової речовини не призвело до значного підвищення ефективності гранати. Вибух міг пробити тільки 25-мм броню, лише на 5 мм більше ніж у попереднього зразка. А збільшення загальної маси зменшило дальність метання та точність. Тому невдовзі випуск корпусів РПГ-41 зупинили на користь гранати РПГ-40.

Маса РПГ-41 становить 2 кг. Довжина – 215 мм. Діаметр корпусу – 130 мм, а його висота – 85 мм.

Ручная противотанковая граната системы Дьяконова образца 1941 г.

До розробки протитанкової гранати приступив і конструктор протипіхотного зразка М. Дьяконов. Граната має різні позначення : РПГ-41, РГД-41, що не відрізняє її від попереднього зразка або не вказує на призначення. Також  застосовують позначення РПГ-41ВК, де „ВК“ розшифровується як „Ворошиловський кілограм“. Застосуємо тут не офіційне позначення – РПГД-41 (Plastun).

Граната була створена у другій половині 1941 року в Ленінграді. Виготовлялася Ленінградськими підприємствами і поступала у підрозділи, що обороняли Ленінград.

РПГД-41 – протитанкова фугасна граната із запалом дистанційної дії.

У конструкції застосовано ручку і запал осколкової гранати РГД-33, розробки Дьяконова.

Корпус виготовлено з тонкого стального листа і складається з основи, верхньої, нижньої кришок та трубки запалу. Верхня кришка має отвір для встановлення запалу. Отвір закривається засувкою. В зв’язку з тим, що корпус РПГД-41 вищий за корпус РГД-33, у комплект входила дерев’яна паличка.

Заряд вибухової речовини заповнював весь простір корпусу – від стінок до трубки. Застосовували переважно тротиловий заряд масою 1 кг.

Граната зберігалася і транспортувалася розібраною : корпус, ручка, запал. При отриманні гранати боєць згвинчував корпус з ручкою, а запал встановлювався перед метанням гранати).

Перед кидком потрібно взяти гранату обома руками, зсунути чеку запобіжника з безпечного положення і відтягти ручку гранати назад від корпусу, прокрутити її, і повернути вперед. Потім відкрити засувку і в отвір трубки вставити запал, а зверху нього – дерев’яну паличку, і закрити засувку. Граната готова до метання. Якщо кидок в той момент не проводять, то чеку встановлюють у запобіжне положення (детально про будову і роботу запалу див.: РГД-33.

Корпус РПГД-41 мав висоту 127 мм, діаметр 92-94 мм. Загальна довжина гранати становила близько 240 мм, а її маса – до 1400 грамів.

Ударная граната – 1941 г.

У тому ж Ленінграді в 1941 році була сконструйована ще одна протитанкова граната фугасного типу. Створено УГ-41 в Артилерійському науково-дослідному морському інституті (рос.: АНИМИ) інженером Куплянським.

На жаль, інформація про гранату досить обмежена.

Маса гранати – близько 1 кг. Маса заряду ВР – 800 г.