Ручная противотанковая граната – 40

С Р С Р

Створенню ручних протитанкових гранат в Радянському Союзі, як і в інших країнах, до початку 2 Світової уваги не приділялося. Лише з досвідом, що танки почали застосовувати масово, а артилерія не завжди діяла оперативно, прийшло усвідомлення оснащувати піхоту простою, не завжди ефективною зброєю. Інакше піхотинець в обороні був беззбройним проти бронемашин.

Першою гранатою, що поступила на оснащення піхоти та інших родів військ у РСЧА була „Ручная противотанковая граната образца 1940 года“. Індекс ГАУ – 57- Г-515. Конструктор гранати – Пузирьов (рос.: М.И. Пузырёв). Незважаючи на те, що зразок створювався за замовленням військового керівництва і був прийнятий на озброєння у 1940 році, серійне виготовлення розпочали тільки після нападу Німеччини у 1941 році. випуск гранати продовжувався до кінця війни, хоч на озброєнні уже перебувало кілька зразків кумулятивних.

РПГ-40 – ручна протитанкова граната фугасної дії з ударним запалом. Ефективність її для боротьби з основними танками противника уже була мала. Фугасна дія вибуху могла вразити броню товщиною до 20 мм. Але при вибуху під днищем, гусеницею чи над моторним відсіком ціль досягалася. Також граната була ефективною для ураження легкої бронетехніки, автомобілів, застосовувалася як інженерна граната для підривання фортифікаційних споруд, загороджень тощо.

Ручна протитанкова граната зразка 1940 року складається з корпусу та ручки. У ручці розміщено ударно-запобіжний механізм. У корпусі – заряд ВР та запал. За конструкцією і способом застосування РПГ-40 схожа на протипіхотну РГД-33. Протитанкова граната також зберігалася в розібраному стані : корпус, ручка, запал. При отриманні гранати боєць приєднував корпус до ручки. Запал встановлювався перед метанням гранати.

Корпус гранати виготовлено у формі циліндричної коробки з висотою меншою за діаметр. Циліндрична основа закривається верхньою та нижньою кришками з отворами для встановлення трубки запалу. Матеріал корпусу – стальний лист товщиною 0,5 мм. Трубка запалу служить також для приєднання ручки гранати. Вона виходить крізь отвір нижньої кришки і ця її частина має зовні різьбу. Верхня кришка має засувку для закриття отвору та утримання запалу після його встановлення.

Граната споряджалася вибуховими речовинами кількох типів. Стандартне – суміш тротилу з ксилілом. Речовиною заповнювали весь корпус від стінок до трубки. При застосуванні амотолу на центральну трубка надягали тротилову шашку, що виконувала роль додаткового детонатора. Маса заряду ВР в залежності від типу становила 720 – 760 г, що впливало і на загальну вагу гранати.

Запал за будовою схожий на запал РГД-33 але простіший. Має закриту вгорі латунну трубку заповнену 5^-ма таблетками тетрилу. Знизу трубка закривається основою з капсулем-ініціатором.

Ручка виготовлена також з стального листа і складається з корпусу, ударного і запобіжного механізмів. Зовні ручки вздовж розміщується запобіжний важіль. Всередині ручки знаходиться центральна трубка, що служить для об’єднання деталей ударно-запобіжного механізму. Зверху ручка закривається фланцем, який має отвір з різьбою для нагвинчування на центральну трубку корпусу. Ручка, трубка ручки та фланець скріплені між собою заклепками. Всередині трубки розміщено гільзу з встановленою в ній циліндричною бойовою пружиною. Гільза закривається (як кулею) ударником з круглою основою для переміщення вздовж трубки. Гільза, в свою чергу, опирається в стопорний штифт, вставлений в центральну трубку. Основа ударника має поперечну проточку, в якій розміщуються кульки, для утримання гільзи з ударником у трубці. Нижче від стопорного штифта у трубці розміщено інерційний важок.

Запобіжний важіль служить для утримання деталей ударного механізму в безпечному стані та їх активацію при метанні. Важіль фіксує верхню та нижню запобіжні чеки. Верхня чека утримує від переміщення вгору гільзу з ударником. Вона ж утримує запобіжний важіль на ручці гранати. Нижня чека з’єднана тросиком з стопорним штифтом.

Для метання гранати її заряджають, тобто, встановлюють запал. Для цього слід відвести на верхній кришці корпусу гранати засувку, вставити запал і знову закрити засувку.

Безпосередньо перед метанням розпрямляють вусики запобіжної чеки важеля і з допомогою ремінної ручки витягують її. Важіль при цьому притискається до ручки гранати. Після витягування чеки верхня частина важеля залишається утримуватися тільки рукою. Гільза з ударником тепер відкриті для переміщення в бік капсуля але утримуються кульками.

Після метання гранати важіль повертається і через 5 метрів польоту висмикне з допомогою тросика стопорний штифт. Граната готова до вибуху.

При падінні інерційний важок натисне на гільзу знизу. Вона просунеться до місця, де запобіжні кульки вискочать з трубки і звільнять основу ударника. Бойова пружина розпрямиться і пошле ударник в бік капсуля. Іскри капсуля по каналу його основи досягнуть детонатора.

Маса гранати максимально становить 1200 г. Довжина з ручкою – 215 мм. Діаметр корпусу – 95 мм, висота корпусу становить 85 мм.