37-мм авиадесантная пушка обр. 1944 г. (ЧК-М1)
С Р С Р
Збільшення калібру протитанкових гармат з середини 1930 рр. від 25 мм до 88 мм і більше на початку 1940 років не припинило роботи зі створення легких гармат. Їх продовжували встановлювати в бронемашини і башти легких танків.
З середини 1930 років у СРСР розвивали повітряно-десантні війська. Для їх озброєння намагалися пристосувати різну техніку сухопутних військ – легкові автомобілі, легкі танки і бронетехніку. Але можливості авіаційної техніка того часу були обмеженими, особливо для транспортування артилерійських систем, навіть невеликого калібру. Якщо для сухопутних частин калібр протитанкової артилерії обрали в 45 мм, то для десанту вели розробки в калібрах 20, 25, 37 мм. Проте, із створених (щонайменше 7) гармат на озброєння прийнято лише одну. Цікаво, що розробки проводили і кілька конструкторів стрілецької зброї – С. Коровін, С. Владіміров, а також – М. Цирульников, конструктор 45-мм М-42.
Конструювання гармати проводили в кілька етапів різними КБ і на озброєння прийняли уже модернізований зразок. Прототипом можна вважати дослідну гармату ЧКШ-2, створену в КБ заводу № 8 конструкторською групою Чарнко – Комарицький – Шелков на основі зенітної гармати. Одночасно вони розробляли і зразок ЧКШ-1 на основі протитанкової гармати. Роботи тривали з початку 1941 року до осені і не привели до бажаного результату.
Наступний етап розпочато 1942 року зі створення спеціального ОКБЛ-46 (рос.: Опытное конструкторское бюро-лаборатория) під керівництвом Є. Чарнко. Гармату ЧК випробували восени 1942 року.
Виявлені недоліки головним чином вказували на незадовільне виготовлення і зразок відправили на доопрацювання.
Одночасно інженери заводу № 79 здійснили переробку гармати ЧК і вона мала індекс ЗИВ-2. Зовнішня відмінність – круглий ствольний кожух.
З кінця 1942 року і протягом 1943 проводилися заводські випробовування та доведення конструкцій. Головним завданням було забезпечення надійності при зниженні маси.
У ОКБЛ-46 Євгеній Чарнко та Ірінарх Комарицький вчергове переробили свій зразок. Вони встановили ефективне дульне гальмо, відмовившись від гідравлічного гальма відкату стволу, та запозичили кожух стволу круглий в перерізі. Гармата мала індекс ЧК-М1.
Початковий варіант ЧК і два оновлених зразки навесні 1944 року проходили державні випробування. Так як усі 3 гармати не призначалися для буксирування, були проведенні роботи над способом їх переміщення. Що цікаво, першочергові випробування проводилися не з їх вогневих можливостей, а за надійністю десантування та переміщення на полі бою (про це – нижче на прикладі ЧК-М1). Потім провели випробування з стрільби.
За результатами випробовувань на озброєння 14 червня 1944 року прийнято модернізовану ЧК-М1 як найлегшу, технологічну і кращу в тактичному плані.
Повна назва – 37-мм авиадесантная пушка образца 1944 года (Чарнко-Комарицкий – М1). Також на озброєння прийняли заряд з підкаліберним снарядом.
Випуск гармати розгорнули в липні 1944 року і завершили у червні 1945. Завод № 74 згорнув виготовлення у тому ж 1944 році. На заводі № 79 у 1944 році випустили 25 одиниць, а в наступному 157. Усього виготовлено 472 гармати.
„37-мм авіадесантна гармата зразка 1944 року (ЧК-М1)“ продовжувала службу в ЗС СРСР після війни ще деякий час. Але на озброєння уже поступали значно ефективніші реактивні системи з кумулятивними зарядами – ручні і станкові гранатомети, безвідкатні гармати.
Про застосування гармати у десантних частинах інформація відсутня. Відомо, про перебування на озброєнні протитанкових батарей стрілецьких батальйонів у гвардійських стрілецьких дивізіях.
37-мм авиадесантная пушка обр. 1944 г. (ЧК–М1) – легка артилерійська система, що пристосована для транспортування легкими механічними засобами і десантування парашутним або посадковим способом. Встановлена на транспортних засобах вона могла застосовуватися як самохідна. Колісний хід призначений для переміщення гармати на полі бою тощо силою обслуги.
Гармату ЧК-М1 на випробуваннях перевозили різними транспортними літаками та бомбардувальниками, кількома моделями планерів у фюзеляжі чи під крилом. Десантували на парашутах. При цьому гармату закріплювали на автомобілях чи мотоциклах як у транспортних варіаціях, так і в самохідних. Транспортування могли проводити легковим автомобілем ГАЗ-А або Додж 3/4 відразу по дві гармати. На джипах ГАЗ-67, „Вілліс“, „Форд“ – по одній гарматі в транспортному варіанті чи в самохідному. Для самохідного варіанту колісний хід знімався і закріплювався на джипі окремо. У задній частині джипу встановлювали спеціальну раму для кріплення гармати. Ствол її виходив уперед крізь розділене на 3 частини вітрове скло. Вогонь могли вести і на ходу. Якщо застосовували на мотоциклах – то потребувалося відразу 2 на 1 гармату. Спочатку це був тільки транспортний варіант. Згодом на „ленд-лізівському“ „Харлей“ випробували і в самохідному варіанті.
Обслуга 37-мм гармати ЧК-М1 складалася з 4 бійців. А в мотоциклетному варіанті – 6. При веденні вогню з ґрунту обслуга діяла в положенні лежачи.
37-мм авиадесантная пушка 1944 г. ЧК–М1 – система складається з стволу, кожуха з розміщеними в ньому механізму гальмування затвору та накатника, прицільних пристосувань, ударно-спускового механізму, механізму наведення, станин, колісного ходу і щита.
Механізм гальмування стволу був у початковому варіанті гармати ЧК. Потім від нього відмовилися. Під час пострілу ствол робить відкат на 100 мм, а потім енергія передається на інертне тіло, яке розчепившись із стволом продовжує рух в кожусі. Енергія тіла гаситься пружиною накатника. Після відкату на 1050 – 1070 мм, тіло зупиняється і пружина накатника починає розпрямлятися, повертаючи у початкове положення і тіло, і ствол. Здійснюється заряджання гармати і вона готова для наступного пострілу.
Боєприпасами у гармати служили стандартні заряди зенітної гармати, а після прийняття на озброєння даної системи був сконструйований підкаліберний. Заряди унітарні, 37×252. Гільза ледь помітної пляшкової форми, має проточку і виступаючу закраїну.
УОР-167 – з осколково-трасуючим снарядом, застосовувався в зенітній гарматі. Маса заряду – 1,4 кг. Маса снаряда – 0,73 кг, а заряд ВР становить 37 г тротилу. Головна частина снаряду гостра. У ній міститься підривник з самоліквідатором. Початкова швидкість – 870 м/с.
УБР-167 – з бронебійно-трасуючим снарядом, також від „зенітки“. Снаряд суцільний з балістичним наконечником. Маса заряду становить 1,5 кг, снаряда – 0,77 кг. Початкова швидкість – 865 м/с. Прицільна дальність – 1500 м.
УБР-167П – з підкаліберним бронебійно-трасуючим снарядом, створеним для гармати ЧК-М1. Маса снаряду – 0,62 кг. Початкова швидкість становить 955 м/с. Прицільна дальність – 1000 м.
На відстані 1000 м під прямим кутом підкаліберний снаряд пробивав 57-мм броню, а бронебійний – 36-мм.
Ствол для ЧК-М1 взято від 37-мм автоматичної зенітної гармати 61-К зразка 1939 року. Канал стволу має 16 нарізів постійної крутизни. Довжина ходу нарізів становить 30 калібрів. Ствол обладнано високоефективним дульним гальмом. Більша частина стволу розміщена в кожухові.
Кожух призначений для закріплення стволу, розміщення механізму перезаряджання та встановлення на станок.
Станок 37-мм гармати ЧК-М1 складається з колісного ходу та станин. Колеса металеві з спицями, мають підресорювання. Буксирування механічною чи кінною тягою заборонялося через недостатній запас міцності.
Станини закріплювалися до станка і в бойовому положенні опускалися. Вони мали зубчасті сошники, а також штирі для забивання в ґрунт.
Наведення по-вертикалі здійснювалося з допомогою опори, встановленої в задній частині кожуха. По-горизонталі – плечем навідника. Тобто, ствол з кожухом на станку кріпилися вільно. Кут горизонтального наведення становив 45о. Вертикальний кут підйому стволу – ± 5о.
Захисний щит виготовлено з сталі товщиною 4,5 мм. У транспортному положенні він встановлюється вздовж кожуха.
ТТД 37-мм авиадесантная пушка 1944 г. (ЧК-М1) :
довжина стволу : 2331 мм ;
V0 бронебійних снарядів : 865 – 995 м/с ;
дальність пострілу : 4000 м (осколковим) ;
бойова скорострільність : 25 п./хв.;
маса гармати : 209 кг.
| 
