Гвинтівкові гранати :

шомпольні, мортиркові, наствольні

Граната – ефективна зброя піхотинця. Хоч віддаль на якій можна вразити противника ручною гранатою порівняно невелика, проте її застосовують у випадках коли неможливо знищити вогнем стрілецької зброї противника в укритті або для знищення групової цілі на відкритій місцевості чи в укритті. Гранати називають „кишеньковою артилерією“, адже принцип ураження нею такий як і в справжньої артилерії – фугасна та осколкова дія.

Крім протипіхотних застосовують ручні гранати протитанкові (фугасної дії чи кумулятивної), запалювальні, хімічні, димові, сигнальні.

Метання гранати в ціль досягається завдяки фізичній силі піхотинця. Отже, в будь-якому випадку дальність гранатометання залежить від тренованості солдата та маси самої гранати. Тому від самого початку розвитку вогневої та вогнепальної зброї намагалися збільшити дальність не тільки польоту кулі, а й зробити пристосування для пострілу гранатою зброєю самого піхотинця.

Така зброя поділяється на два види – спеціалізована та штатна. У другому випадку для метання гранат застосовують основну зброю піхоти – гвинтівку.

Спеціалізована зброя для метання вибухових пристроїв (гранат) – це комбінована зброя у якій поєднуються вогнепальний зразок (гранатомет) та вогневі боєприпаси (гранати). Така зброя, як правило, ствольні гранатомети різних типів : автоматичні, підствольні, ручні. Але не реактивні.

Гранати гвинтівкові – універсальні або спеціальні метаються за допомогою основної зброї піхотинця – гвинтівки чи автомата / штурмової гвинтівки. Тому і назва їх – гранати гвинтівкові. У російській військовій термінології назва аналогічна : „гранаты винтовочные“, хоч спочатку їх називали „ружейные“. Аналогічна назва і англійською мовою – „rifle grenade“ та німецькою – „Gewehrgranate“. У даному випадку термін „універсальні“ застосовується до гранат, що створені переважно як ручні але пристосовані і для метання гвинтівкою.

Зброя даного типу з’явилася у другій половині 19 сторіччя але початок масового застосування припадає на 1 Світову війну. Активне застосування гвинтівкових гранат тривало менше ніж століття : з початку 20 і до його останніх десятиліть. За цей час змінилося три покоління (3 класи) :

Шомпольні – граната з приєднаним до неї стержнем, який перед пострілом через дуло всували у ствол як шомпол. Постріл проводили холостим патроном.

Мортиркові – гранати, що відстрілювалися з гранатомета-мортирки – короткого і широкого стволу, що встановлювався до дульного зрізу гвинтівки. Принцип метання той самий – холостим патроном. Застосовувалися гранати, створені разом з мортиркою або пристосовували ручні гранати для вкладання у гранатомет та для спрацьовування запалу. До мортиркових гранатометів відноситься і спосіб відстрілювання гранат (як правило, ручних) за допомогою адаптера. Адаптер – пристрій простої конструкції, що приєднувався на ствол гвинтівки разом із гранатою і відстрілювався разом з нею.

Наствольні – гранати для пострілу якими не потрібне ніяке пристосування крім стандартного універсального надульного пристрою, що виконує (в першу чергу) роль полум’ягасника. Такі гранати з’явилися на початку 1950^-их років і стали найбільш досконалими та ефективними.

Але в наш час гвинтівкові гранати уже мало застосовуються. Їх головний недолік – незначна дальність польоту. Тому їм на зміну прийшли підствольні гранатомети, ручні та автоматичні.