Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » Універсальні кулемети

MG.34

Maschinengewehr 34

Н і м е ч ч и н а

З приходом до влади нацистів німецька армія мала кілька зразків ручних кулеметів та станковий „Максим“. У цей час проводилися конструкторські роботи над новим кулеметом. Він став не тільки основним кулеметом Вермахту, а й поклав початок новому класу зброї – універсальні кулемети.

Конструктор кулемета – провідний інженер компанії „Рейнметалл-Борзіґ“ Луіс Штанге (Louis Stange). Історія розвитку цього кулемета і, взагалі, як універсального зразка має деякі розбіжності. Частина джерел стверджує, що це ініціатива Штанге. Інші – що концепція розроблена відомим данським зброярем Мадсеном і підхоплена керівництвом Рейхсверу. А конструкторські роботи проводилися в рамках оголошеного конкурсу. У конкурсі приймали участь кілька німецьких зброярень. „Маузер-Верке“ запропонувала свою розробку – „LMG.32“. Врешті, перевага була надана зразку створеному в Rheinmetall Л. Штанге.

Створення кулемета проходило порівняно недовго. Цьому сприяло те, що зброяр незадовго створив ручний кулемет „МҐ.30“, більш відомий як Solothurn S2-200, що виготовлявся у Швейцарії, а варіанти у Австрії та Угорщині. У конструкції частково були застосовані напрацювання інших розробників. Отже, основні роботи були проведені 1933 року, а наступного – кулемет продемонстровано комісії. За її висновками зразок рекомендовано до прийняття на озброєння як Maschinengewehr 34 (Машиненґевер / машинна гвинтівка зразка 1934 року).

Але підготовка до серійного виготовлення зайняла більше часу ніж на створення. Право на випуск мала фірма-розробник – Rheinmetall-Borsig. Масовий випуск було запроваджено лише через 2 роки. Цей час йшов і на вдосконалення зразка. Офіційно MG.34 прийнято на озброєння 24 січня 1939 року.

Незважаючи на тривалу підготовку до випуску, компанія швидко наростила темп виробництва. За короткий час виготовлено значну кількість кулеметів. Щоправда, в умовах війни їх все-одно невистачало і збройні сили Німеччини застосовували як старі зразки кулеметів так і пристосовані авіаційні та багаті трофеї з усієї Європи. Кулемет „Машиненґевер 34“ мав деякі недоліки у конструкції, та головними були складність при виготовленні та висока ціна. Зразок пробували вдосконалити, виготовивши кілька спрощених і дешевших версій, проте, це не вирішувало проблеми. У 1942 році на озброєння Вермахту прийнято новий універсальний зразок – Maschinengewehr 42, яким замінили у виробництві „МҐ.34“. Але тільки у виробництві, зрозуміло, що на озброєнні він перебував до останніх днів війни.

Крім „Рейнметалл-Борзіг“ кулемет виготовляли підприємства „Маузер“ (Mauserwerke), австрійської „Штайр“ (Steyr) та інші.

У німецькій армії кулемет перебував на озброєнні піхотних і мотопіхотних взводів (як правило у варіанті ручного) і на озброєнні піхотних/мотопіхотних рот у варіанті станкового. Також – в інших родах військ. Часто MG.34 встановлювався на боковий причіп (коляску) мотоциклів. Застосовуючи станок, кулемет влаштовували у відомий 2-вісний гужовий візок. Варіанти встановлення „МҐ.34“ на бронетехніці різноманітні.

Була створена установка з двох кулеметів, яку встановлювали в кузови автомобілів та іншу техніку. А також – інші.

Для озброєння танків сконструйовано спеціальний варіант, що мав відмінності, пов’язані із специфікою застосування. Його зовнішня відмінність – ствольний кожух з невеликою кількістю отворів і виготовлений із сталі підвищеної стійкості (за деякими даними – з бронелиста).

Інформація про передачу зразків кулемета німецьким керівництвом своїм союзникам не відома. Але він застосовувався усіма арміями і воєнізованими чи партизанськими формуваннями на Європейському театрі воєнних дій та у північній Африці. Успішно кулемет застосовували радянські партизани, воїни УПА і „Лісове братство“ у Прибалтиці.

Після війни застосування „МҐ.34“ поширилося на південь Азії. Кулемет використовували під час війн у Кореї та В’єтнамі. Також, деякий час, армії європейських країн.

Maschinengewehr 34 спроектовано за схемою, що притаманна розробкам Л. Штанге : ствол, затвор і напрям його руху, повертально-бойовий механізм, приклад знаходяться на одній лінії ; деталі автоматики розміщені частково у прикладі ; механізм боєживлення бічного типу встановлений безпосередньо перед ручкою управління.

Кулемет виготовлявся для застосування з патроном 7,92×57 Mauzer М1903/05.

Робота автоматики полягає у використанні принципу КВС. Ствол встановлений у кожухові, який є його направляючим. На кожухові закріплено надульний пристрій, що виконує і функцію передачі енергії порохових газів на ствол для надійності роботи автоматики. Надульник має можливість регулювання. Ствол у казенній частині має різьбу для закріплення муфти. Муфта виконує дві основні функції : з’єднання із затвором для проведення пострілу і закріплення стволу у ствольній коробці. Для цього на зовнішній поверхні муфти є 2 виступи для входження їх у ствольну коробку. Крайня частина муфти має скісні виступи по яких ковзають замикаючі ролики затвору і бойові уступи, куди входять ролики. Затвор кулемета складається з двох частин – стебла і бойової личинки. Постріл проходить із заднього шептала за допомогою повертально-бойового і буферного механізмів та автоспуску і ударника. Ударник має власну бойову пружину. У зведеному положенні вона утримується деталями автоспуску і приводиться в дію тільки після повного замикання патронника. Затвор, рухаючись вперед, загонить черговий набій у ствол. Під час його руху бойові упори личинки ковзаючись по виступах муфти стволу заходять у неї. Автоспуск звільняє бойову пружину ударника. Після пострілу ствол і затвор відходять назад на кілька міліметрів, бойова личинки повертається у зворотній бік, звільняючись від ствольної муфти. Проходить роз’єднання стволу та затвору. Енергією порохових газів затвор відкидається назад, стискаючи пружину повертального механізму і екстрагуючи гільзу. При підході у крайнє заднє положення затвор вдаряє у буферну пружину яка зупиняє його і відкидає вперед. Пружина повертального механізму розпрямляється, посилаючи затвор вперед для заряджання нового набою у ствол і його замикання. Для ручного зведення затвору служить ручка, встановлена з правого боку ствольної коробки і під час стрільби вона не рухається.

Спусковий механізм встановлений в основі ручки управління. У кулеметах перших випусків механізм мав можливість для зміни темпу стрільби. Потім від нього відмовилися. Спусковий механізм забезпечує автоматичний режим вогню або одинарні постріли. Вибір режиму проводиться за допомогою спускового гачка, який складається з двох частин : верхньої – для проведення одинарного пострілу, і нижньої – для стрільби чергами. З лівого боку основи ручки розміщено важіль ручного запобіжного пристрою.

Ствол у „МҐ.34“ розміщено повністю у ствольному кожухові. Кожух має круглі отвори для вентиляції. До ствольної коробки кожух приєднано ексцентрично, що дає змогу його прокручувати для заміни стволу. Для цього вимикаються защібки, кожух прокручують і витягують з нього ствол. Ця процедура є одним з недоліків кулемета. Заміна стволу не тільки незручна а й довга. Ствол не має ніяких ручок а для його заміни у комплект кулемета входять азбестові рукавиці. Канал стволу має 4 нарізи правого ходу з кроком 240 мм. До кожуха стволу приєднується надульний пристрій що фіксується замикачем прикріпленим до основи мушки. Надульник складається з внутрішнього конусу, який служить для регулювання сили порохових газів і зовнішнього полум’ягасника конусної форми.

Система боєживлення у початкових серіях різнилася від кулеметів масового випуску. „МҐ.34“ створювався для застосування з магазином від ручного кулемета „МҐ.13 Дрейзе“ – подвійного барабанного.

Під час підготовки до серійного випуску систему змінили. У конструкцію ввели нову деталь – перехідник. Приєднавши перехідник застосовували магазин. А без нього – боєживлення проводилося з стрічки. Стрічка металева – по 50 набоїв. Для застосування у варіанті ручного кулемета стрічка вкладалася у коробку форми зрізаного конусу, яка приєднувалася з лівого боку до ствольної коробки. Стрічки можна з’єднувати між собою за допомогою патрону безкінечно. Для застосування у кулеметах на станку стрічка вкладалася у коробки місткістю 100, 250 або 300 набоїв (2, 5 або 6 стрічок). Маса коробки з стрічкою на 300 набоїв – 10 кг.

Прицільні пристосування відкритого типу : мушка і цілик. Основа мушки закріплена у кінці ствольного кожуха. Основа прицілу – на початку. У зв’язку з тим, що приклад і ствол знаходяться на одній лінії, прицільні пристосування розміщені на складальних стійках. Стійка цілика служить і для його пересування при виборі віддалі. Крім того, цілик може пересуватися вбік дляв ведення поправок. Стійка прицілу від’юстирована на дальність 2000 м з кроком 100 метрів. Також на кожухові стволу встановлена основа для знімного кільцевого прицілу. При застосуванні кулемета як станкового застосовували оптичні приціли. Приціли МGZ.34 та МGZ.40 зразка, відповідно, 1934 та 1940 років – призматичні, кратністю 3^х, з кріпленням до станка. Також застосовували перископічний пристрій для ведення вогню з укриттів.

Ручка управління складалася з стальної основи, де кріпилися деталі спускового механізму, і пластмасових накладок. Спускова скоба інтегрована із основою. У нижній частині ручки знаходиться кільце-антабка.

Приклад кулемета складається з дерев’яної частини (власне, прикладу) та металевої трубчастої, яка надівається на тильну частину ствольної коробки.

Сошка приєднувалася до основи у передній частині ствольного кожуха, а за необхідності – в кінці. Приклад і сошку можна знімати, наприклад, при встановленні кулемета у шарову установку танка, на зенітному лафеті тощо.

Кулемет встановлювався на кілька типів станків. Основним для застосування у піхоті був універсальний станок-тринога „Laffette 34“ зразка 1934 року. Кулемет приєднувався до станка за допомогою буферного механізму, що забезпечувало стійкість під час стрільби і точність наведення. Крім того, станок мав пристрої для ведення точного вогню, вогню з розсіюванням по глибині фронту. Для зенітного вогню станок встановлювався дещо інакше, до нього приєднувалася стійка на яку прикріплювали кулемет. Станок був пристосований для заміни стволу без знімання кулемета. Для пішого транспортування станок складався у в’юк, який переносили на спині. На передній нозі станка прикріплено дві наспинні подушки.