Протитанкова ручна зброя
Я п о н і я
У роки Другої світової війни японські війська застосовували проти танків ручну метальну зброю кількох типів і зразків : запалювальні пляшки, гранати з кумулятивною дією, фугасні міни-гранати.
Тип 3
Кумулятивна граната, відома за англомовним позначенням як „type 3“, виготовлялася у кількох варіантах, що різнилися формою, масою заряду ВР та загальною, висотою та діаметром, типом вибухової речовини. Об’єднує гранати стабілізатор-хвіст з кількох десятків товстих ниток. Форма гранат мала виражену конусну форму але завдяки різному діаметру гранати відрізнялися.
Відомо три варіанти, що мали заряди ВР з різними складовими і масою та формою.
Усі гранати застосовувалися із запалом інерційного типу. Запал мав простий запобіжник у вигляді чеки, що проходила крізь корпус ударного механізму та сам ударник.
Гранати мали дерев’яну основу з отвором в центрі для проходження кумулятивного струменя. На основу опирається стальне або алюмінієве облицювання кумулятивного заряду. Довкола облицювання розміщувався сам заряд ВР. У верхній частині гранати мали металеву основу з гніздом для запалу. По периметру основи розміщено отвори для зав’язування ниток стабілізатора. Основа утримувала і зовнішній чохол гранати.
Гранати різних типів зовні відрізнялися не тільки формою, а й чохлом. У одних використовували чохли з грубої тканини, в інших – з мішковини.
Вибухова речовина застосовувалася також різна. Один варіант мав суміш на основі гексогену масою 853 г, інший – суміш тротилу з ТЕНом масою 690 г, ще один – пікринову кислоту з такою ж масою.
Пробивна здатність таких зарядів має бути різною. Точної інформації майже немає, крім того, що вказується на можливість пробиття 70-мм броні.
Інформація відсутня з деяких причин : обмежена інформація з японських джерел, складність перекладу та сама безкорпусна конструкція. У природних умовах гранати не зберігалися.
Масо-габаритні дані також досить умовні :
маса варіанту з гексогеном – 1,3 кг, діаметр – 110 мм, висота – 173 ;
варіант з тротиловою сумішшю – 0,85 кг, діаметр – 100 мм, висота – 148 мм ;
граната з пікриновою ВР мала приблизно такі ж МГД як і попередня.
Тип 99
Граната-міна „Type 99 АТ“ за способом застосування подібна до німецьких „Handminen“ але із застосуванням звичайного фугасного заряду. Застосовано також встановлення на танк-ціль за допомогою магнітів. У англомовних джерелах зразок відомий з позначенням „magnetic“.
Форма гранати дала умовну назву „черепаха“.
Ручна міна „Тип 99 АТ“ складається із заряду ВР, вкладеного у добротно зшитий чохол з грубої тканини, магнітів та запалу.
У чохол міна вставлялася з ребра, де був отвір з клапаном, що застібався на 3 ґудзики-кнопки. Довкола чохла пришито 4 тканинні петлі для вкладання магнітів, що додатково фіксувалися гвинтами.
Корпус міни круглої форми але невідомо з якого матеріалу. Товщина міни не перевищувала 4 см, а діаметр – близько 12 см.
Заряд вибухової речовини – суміш тротилу з гексогеном у пропорції 1:1. Маса – 1,5 кг. Пробивна здатність – до 30 мм броні. Також з’єднували дві міни накладанням одна на одну.
Запал встановлювався в корпус також з ребра. Очевидно, запал приводився в дію ударом по твердому предмету. Час уповільнення – 8 – 10 с. До застосування запал зберігався окремо.
Міна-граната переносилася у чохлі-підсумку. Всередині підсумок мав тканинні петлі для закріплення запалу.
Запалювальні пляшки
Японська піхота масово застосовувала запалювальні пляшки. Про це свідчить і створений запал з пристосуванням-основою, що встановлювалася на пляшку.
Тобто, на шийку звичайної скляної пляшки (на вигляд – невеликого об’єму) закріплювали металеву основу-гніздо. Основа мала отвір з різьбою для вгвинчування запалу та наповнення пляшки горючою сумішшю. При зберіганні пляшка закривалася пробкою, що вгвинчувалася замість запалу.
Запал ударної дії, спрацьовував при ударі пляшки об ціль чи перешкоду. Перед метанням гранати потрібно витягти запобіжну чеку, що проходила наскрізь корпусу запалу та основи ударника.
Запалювальна речовина складалася з суміші бензину чи іншого пального із згущувачем.
| 