Протитанкові ручні міни-гранати

Н і м е ч ч и н а

Німецька піхота під час Другої світової війни застосовувала оригінальні зразки протитанкової зброї – ручні міни. Їх потрібно було встановлювати вручну безпосередньо на танк противника. Якщо застосовувати звичайні ручні гранати проти танків було вкрай ризиковано, то про „Гандміни“ годі й говорити. Але протягом війни було створено кілька зразків, що поступали на оснащення майже всю війну. Усі зразки мали кумулятивні бойові частини.

Panzerhandmine

„Панцергандміне“ (бронебійна ручна міна) прийнята на озброєння у 1941 році. Наступного року виробництво міни-гранати було зупинено на користь більш досконалого зразка.

Panzerhandmine встановлювалася на танк завдяки закріпленому на її дні повстяному диску просоченому липкою речовиною. При зберіганні міни шайба закривалася жерстяною кришкою.

Корпус конусно-циліндричний, круглий у перерізі, виготовлявся з тонкого стального листа. Зверху на корпус закріплювали перехідну втулку для встановлення запалу.

Заряд вибухової речовини складався з суміші тротилу і гексогену. Маса ВР – близько 170 грамів. Заряд розміщувався вздовж стінок корпусу, маючи всередині простір для формування кумулятивного струменя. У верхній частині в заряд ВР був вмонтований додатковий детонатор. Недоліком гранати була мала маса ВР.

Міна-граната оснащувалася запалом дистанційної дії, який застосовувався з відомою осколковою гранатою Eihandgranaten 39. Запал терткового типу.

Для застосування гранати потрібно наблизитися до танка, знявши захисну кришку з дна. Встановити міну на танк, смикнувши за ковпачок запалу, і прийняти міри для самозахисту. Залежно від зразка запалу час сповільнення становив 4,5 або 7 секунд.

Маса „Панцергандміне“ становила 460 г. Висота гранати – 205 мм, діаметр – 62 мм.

Panzerhandmine 3

Даний зразок поступив на озброєння у 1942 році для заміни Panzerhandmine розробки 1941 року. Цифра „3“ у позначенні вказує на масу гранати. Одна з відмінностей гранати – застосування магнітів для встановлення на бронеціль.

PzHM 3 виготовлялася недовгий час і була замінена на озброєнні наступним зразком.

„Панцергандміне 3“ має суцільний алюмінієвий корпус у формі пляшки. Шийка пристосована для встановлення терткового запалу від гранати Eihandgranaten 39. Знизу корпус відкритий.

Заряд вибухової речовини розміщується від шийки до середини корпусу і закритий знизу перегородкою. Застосовується суміш тротилу і гексогену масою 1000 грамів. Заряд має кумулятивну виїмку. Бронепробиття становить 140 мм.

У нижній частині корпусу закріплено шість магнітів. Крім того можна закріплювати диск з шипами для встановлення міни на більш м’яку поверхню при застосуванні як інженерної гранати.

Спосіб застосування PzHM 3 для боротьби з бронецілями : встановити міну на поверхню танка, смикнувши за ковпачок запалу.

Маса міни становить близько 3 кг. Діаметр корпусу – 140 мм, висота – 270 мм.

Hafthohlladung 3 / 3,5

Найбільш досконала, з технічної точки зору, граната-міна поступила на озброєння в кінці 1942 року і вироблялася близько 2 років. Найбільш масово – у 1943 році. Всього було випущено близько півмільйона одиниць.

Назва гранати перекладається як „контактний кумулятивний заряд“. HHL виготовлялася у двох варіаціях, відмінних масою. На що і вказується у назві – 3 або 3,5 кг. Зовні зразки відрізняються габаритами та дещо формою корпусів. Обидва зразки для встановлення на корпуси бронецілей обладнані магнітами.

Міни складаються з двох основних частин – корпусу із запалом та пластини з магнітами.

Корпус HHL 3 має основну частину у формі конуса та циліндричну трубку.

Корпус HHL 3,5 подібний але із округленою основною частиною. Знизу основних частин прикріплені шестикутні гетинаксові пластини. Знизу до пластин на гвинтах приєднано магніти. Обидві міни оснащуються кришками-замками, що закривають магніти при зберіганні та транспортуванні та убезпечують від розмагнічування.

У трубки корпусу зверху встановлюються дистанційні запали терткового типу які застосовували у осколковій гранаті Eihandgranaten 39 та в міні PzHM 3. Запали виготовлялися кількох зразків, що різнилися часом уповільнення. У HHL застосовували запали з тривалістю 4,5 с або 7 секунд.

Заряд вибухової речовини – суміш тротилу з гексогеном. Маса зарядів : 1,5 кг у „ГГЛ 3“ та 1,7 кг у „ГГЛ 3,5“. Бронепробиття становило 140 мм або до 180 мм. Заряди розміщувалися в основній частині корпусу. У трубці встановлювався додатковий детонатор з каналом для запалу.

Спосіб застосування мін подібний до застосування попередніх зразків.

Міни мали діаметр 105 мм та висоту 275 мм у HHL 3 і 300 мм у HHL 3,5.