Grenade № 91,  № 92 Mk.1

В. Б р и т а н і я

З середини 20 століття британські бойові підрозділи почали активно застосовувати газові гранати. Тобто, з речовиною подразнюючої дії. Відразу після Другої світової війни на озброєння прийнято кілька зразків, що як у той час і бойові гранати, позначалися номерами „№“. Цей відлік ввели ще з початком 1 Світової війни і був одним для ручних, гвинтівкових шомпольних та мортиркових, наствольних без поділу на осколкові, протитанкові, димові, запалювальні тощо. Після війни у цю схему вписали і газові сльозогінної дії. Запали позначалися таким же „номерним“ способом але відлік був окремий.

Поява наствольних адаптерів для метання ручних гранат призвела до створення спеціальних гранат, які можна було застосовувати як ручні або відстрілювати гвинтівкою.

Grenade № 92 Mark 1

Grenade № 92 Mk.1 – газова, з сльозогінною речовиною для застосування правоохоронними органами, армійськими та спеціальними підрозділами. Сконструйована для метання з допомогою ствольного адаптера. Проте частіше використовувалася як ручна.

„Ґренаде № 92 Марк 1“ поступила на оснащення у 1945 році. Застосовувалася до 1957 року.

Граната складається з корпусу та запалу. Використовуються запали двох типів : для застосування гранати як ручної, або як гвинтівкової. Спосіб метання вручну подібний до метання осколкових гранат. Перед гвинтівковим метанням у гранату встановлювали запал № 2 Марк 1, корпус якого одночасно служив перехідником для з’єднання з адаптером.

Слід зауважити, що адаптер у збройних силах Великої Британії застосовували досить широко : для кумулятивної № 85 (американська М-9А1), американської осколкової Мк.2 (англійське позначення гвинтівкового варіанту – № 86), запалювально-димової № 87 (ручна № 77).

Отже, у адаптер встановлювався запал і вони з’єднувалися з гранатою.

Герметичний корпус гранати виготовлено у формі циліндра з кришкою та дном (головною частиною) форми зрізаного конуса. Кришка має втулку для приєднання запалів.

Запал, при використанні гранати як ручної, ударного типу. Перед метанням його встановлювали в корпус гранати і утримуючи запобіжний важіль витягували запобіжну чеку. Потім здійснювалося метання.

Після удару об перешкоду чи приземленні запал спрацьовував і пошкоджував корпус гранати. Проходило виділення газу.

Корпус заповнено бойовою речовиною B2 (Б2) сльозогінної дії. Інше позначення – PN501.

Grenade № 91

Grenade № 91 – ручна газова граната. Виготовлялася у двох варіантах (Мarк 1 та Мarк 2), що відрізнялися типом бойової речовини. Також – навчальна № 91 з інертним наповненням.

Граната першого варіанту, поступила на озброєння у другій половині 1940^-их років. Усі типи використовувалися до кінця 50^-их років.

„Ґренаде № 91“ складається з корпусу та запалу.

Застосовувався запал № 3 Mk.1 дистанційного типу. Уповільнювача, як такого, не було. Спрацювання запалу проходило за 1 – 2 секунди з моменту випускання гранати з руки. Тобто – у польоті важіль відкидався бойовою пружиною і жало ударника вдаряло по капсулю. Детонатор спрацьовував і пошкоджував корпус гранати. Бойова речовина виходила назовні.

Корпус гранати № 91 Mk.1 заповнювався185 грамами речовини PN501 (В2 / Б2).

У гранаті № 91 Mk.2 застосовано бойову речовину CN.

Час повного виходу газів з корпусу гранати становив близько 25 с.

Підготовка гранати до метання та спосіб застосування не відрізняються від метання бойових чи спеціальних гранат із запалами подібної схеми.

Корпус гранати циліндричної форми, герметичний. Виготовлений як трубка, закрита дном та кришкою. Кришка має втулку для вгвинчування запалу.

На корпусах гранат в залежності від „марки“ наносили відповідне позначення. У № 91 Mk.1 – напис В.2. на чорній поперечній смузі вгорі корпусу. У № 91 Mk.2 – червона поперечна смуга посередині корпусу і червоне „CN“ над нею. Навчальна граната мала напис „INERT“.

Діаметр корпусу – 65 мм, висота гранат – 114 мм.

Також на оснащенні англійських військових, поліції та спецслужб впродовж 1950 років перебувала газова граната Grenade № 95. Зовні вона відрізнялася від гранати №91 написами на корпусі, що вказували на тип гранати. Посередині корпусу : поперечна червона смуга, а над нею – червоні літери „CN“. Вказується, що хімічний склад (чи технологія виготовлення) бойової речовини дещо іншого типу, а час виходу газу з гранати не перевищував 10 с.