Grenade, Hand, Fragmentation,  Mark II

С Ш А

Сполучені Штати Америки під час Першої світової війни не мали великого переліку ручних гранат, як наприклад Франція, Велика Британія чи Німеччина. Тому на оснащення приймалися гранати французького та британського виробництва.

1917 року була прийнята на озброєння граната Mk.I. Згодом її вдосконалили і в 1918 році на озброєння американської армії прийняли зразок Mark II.

Повна назва – Grenade, Hand, Fragmentation, Mark II (граната, ручна, осколкова, марка /модель/ 2). У індексі може застосовуватися цифра як з римським, так і з арабським позначенням. Це мабуть найвідоміший зразок ручних гранат розробки США. Американські солдати називали її „Pineapple“ (ананас).

У 1942 році „Модель 2“ було вдосконалено і вона отримала індекс Mark 2А1. Випуск гранати проводився до кінця 1960^-их років але запаси застосовувалися ще довше. Крім того, зразок поступав на озброєння в Туреччині, Ізраїлі, Італії, Чилі, Аргентині, Бразилії та інших країнах.

Гранати Мк.2 застосовувалися американськими збройними силами під час 2 Світової війни, Корейської, В’єтнамської та інших війнах де приймали участь.

На базі бойової гранати створено кілька навчальних та практичних варіантів. замість заряду ВР вони позначали своє місце падіння димом. Корпуси цих зразків фарбувалися спочатку в червоне, а після 2 Світової війни – голубим. Бойові гранати у перший період випуску фарбувалися жовтим або могли не фарбуватися (очевидно, у воєнні роки). Під час війни вони перефарбовувалися у сірий, чорний чи оливковий колір, залишаючи жовте кільце у верхній частині.

Гранати „Мк.2“ та „Мк.2А1“ протягом випуску оснащувалися запалами кількох моделей. Але всі вони виконані за одним принципом дії ударного механізму. Граната „Марк 2“ оснащувалася запалами „Модель 10“ та „Модель 10А2“. Модернізовані гранати отримали запали „Модель 6“ та Модель 204“.

Запали мають будову, подібну до будови запалів більшості гранат. Але відрізняються принципом дії ударного механізму. До речі, цей принцип взято за основу в багатьох країнах світу і є стандартним в арміях НАТО.

Запал складається з корпусу ударно-запобіжного механізму та приєднаної до неї трубки уповільнювача і детонатора. Зверху на трубці встановлено капсуль-ініціатор. Збоку корпусу запалу приєднано вісь, на якій встановлено бойову пружину та ударник. Вони знаходяться у бойовому положенні і закриті запобіжним важелем. Чека фіксує важіль від небажаного спрацювання.

Перед метанням гранати необхідно притиснути важіль до корпусу гранати і вийняти запобіжну чеку. У необхідний момент проводиться кидок. Бойова пружина прокручує ударник і, тим самим, відкидає важіль. Для удару жала по капсулю, ударник повинен повернутися приблизно на 250^о. Вибух капсуля спричинює загорання уповільнювача а тоді – детонатора. Час від моменту випуску гранати з руки до вибуху гранати становить 4 – 4,5 секунд.

Корпуси гранат моделей Мк.1, Мк.2 та Мк.2А1 виготовлялися литтям з чавуну. Але зовні відрізняються. Граната першої моделі більше схожа на французьку Ф-1. Нижня частина звужена, а в дні є отвір для наповнення зарядом ВР. Корпуси Марк 2 однакові але у Марк 2А1 отвору внизу взагалі не має. Наповнення вибуховою речовиною проходить через отвір запалу.

Корпуси гранат товстостінні, з виразними 40 виступами, утвореними поперечними та поздовжніми канавками.

У гранат Мк.2 та Мк.2А1 заряд вибухової речовини складається з 60 г тротилу.

Радіус 100%-вого ураження осколками становить 10 метрів. Радіус ефективної дії – до 20 м. Окремі осколки можуть пролітати 180 м.

Маса гранати – 595 г. Діаметр корпусу 57 мм, висота корпусу 90 мм, гранати – 114 мм.

Гранати Mk.2 застосовувалися для відстрілювання з гвинтівок за допомогою адаптерів AGP M-1, М-17, М-7, М-8.