Гранати з хімічними отруйними речовинами

У боях Першої світової війни вперше застосовано один з видів зброї масового ураження – хімічна. Спочатку це були наповнені отруйними речовинами балони і застосовувалися вони з урахуванням вітру. Згодом сконструювали різні типи хімічних боєприпасів. Серед них – ручні гранати. Таких зразків, у порівнянні з осколковими гранатами було зовсім мало. Але деякі з них виготовлено значними партіями. Гранати з хімічним наповненням створювалися як правило на основі осколкових.

Ручні хімічні гранати застосовувалися для переважно у двох випадках : для стримування наступаючого противника в оборонних діях або при відході.

T-Stoff Handgranate

А в с т р о – У г о р щ и н а

Н і м е ч ч и н а

Німеччина та Австро-Угорщина, союзники у Першій світовій війні, часто застосовували єдині зразки озброєння. А користування обома країнами німецькою мовою іноді не дає змоги визначити розробника. Одним з таких прикладів є ручна осколкова граната Kugelrohrhandgranate. На її основі був створений хімічний варіант, що також перебував на озброєнні обох армій. Там і там граната застосовувалася з назвою T-Stoff Handgranate. У перекладі „Stoff“ – задушуюча отруйна речовина.

„Т-Штофф Гандґранате“ зовнішнім виглядом майже не відрізняється від осколкової. Але її сферичний корпус виготовлено з тонкого целулоїду і наповнено отруйною речовиною. Ручка – картонна. Запал, вибухова речовина та спосіб приведення в дію не відрізняються. Запал дистанційний. Час горіння уповільнювача становить 8 секунд.

Маса гранати – 1000 г, маса заряду ВР – 70 г

№ 27

В. Б р и т а н і я

Ручна граната, за прийнятим у Великій Британії способом індексування, отримала назву „№ 27“. Зразок не відноситься до справжніх хімічних гранат. Більше до газових, бо наповнювалася речовиною сльозогінної дії. Ще один варіант – запалювально-димова з наповненням білим фосфором.

Граната в обох варіантах була створена спеціально і прийнята на озброєння у 1916 році. Згодом обидві варіації стали універсальними – гвинтівково-ручними. Тобто, гранату пристосували для відстрілювання з мортирки системи Міллса, як і осколкову №36. Для цього до корпусу гранати прилаштовували диск-обтюратор.

Корпус гранати №27 виготовлено з тонкого металу. Основна частина корпусу циліндрична, верх і низ у формі зрізаного конусу. По центру верхньої стінки зроблено отвір для вкручування запалу, на дні – для приєднання диска.

Химическая граната образца 1914 / 17

Р о с і я

Роботи із створення ручних гранат для російської імператорської армія почали проводити не пізніше початку 1916 року. До роботи долучалися казенні організації та приватні особи. Створення хімічної ручної зброї проводилося у двох напрямках : наповнення отруйними речовинами звичайних скляних пляшок або створення спеціальних гранат. Врешті зупинилися на пристосуванні осколкової ручної гранати системи Рдултовського РГ-14.

Розробка пройшла випробування і прийнята на озброєння як „Химическая граната образца 1914 г.“. За бойовими характеристиками зразок належав більше до газових гранат з подразнюючою короткочасною дією. Тому гранату можна було застосовувати для „викурювання“ противника з окопів, оборонних споруд, будинків.

У 1917 році на озброєння була прийнята „Химическая граната образца 1914 / 1917 гг.“. Її відмінність – наповнення отруйною речовиною летальної дії. У більшості випадків смерть наступала після 10-15 хвилин вдихання парів.

За зовнішнім виглядом хімічні гранати мало відрізнялися від РГ-14. Але виробництво проводилося з інших матеріалів, з вищою технологічністю. Наприклад, для корпусу та ручки застосовувався листовий лужений метал вдвоє товщий (0,5 мм). Осколкових пластин не встановлювали. З’єднання деталей повинно було витримувати навантаження більше у 10-15 разів ніж у осколкової гранати. Ударний механізм встановлювався не в корпусі, а зовні нього.

Маса гранат становила 800 – 850 грамів.

Suffocante 1914 / 1916

Ф р а н ц і я

У першій половині 1 Світової війни французька армія також отримала зразок газової гранати Suffocante 1914. У перекладі з французької мови „suffocante“ – задушуюча. Граната наповнювалася речовиною „gaz lacrymogene“ (газ сльозогінний) масою 200 грамів.

Корпус складався з верхньої та нижньої половинок і виготовлявся з латуні або сталі. Внутрішня поверхня (а частина гранат повністю) покрита лудженням. У гранати з стальним корпусом верхня частина фарбувалася у червоний колір.

Запали терткові кількох типів.

З 1916 року на озброєння поступала Suffocante 1916. Основна відмінність модернізований запал із запобіжним важелем від осколкових гранат.

Розміри гранат різних випусків та в залежності від запалів відрізнялися.

Маса гранати становила близько 400 г. Діаметр корпусу 60 – 65 мм. Висота корпусу – близько 95 мм, гранати – до 125 мм.