Автоматический гранатомёт Таубина

С Р С Р

Сучасні армії світу важко уявити без автоматичних гранатометів. Хоч їх конструкцій (у порівнянні з іншими класами озброєнь) не так і багато. Більше застосовуються гранатомети розроблені в передових країнах світу. Автоматичні гранатомети вважаються одним з наймолодших класів. Дійсно, масово вони приймалися на озброєння починаючи з 1970 років. „Бум“ почався після війни у Перській затоці 1991 року. Армія СРСР активно та ефективно застосовувала автоматичний гранатомет АГС-17 у війні в Афганістані 1979-89 рр.

А перший у світі зразок даного класу з’явився в Радянському Союзі, хоч і не прийнятий на озброєння, ще в кінці 1930 років. Початок створення – в тогочасній Українській Радянській Соціалістичній Республіці (УРСР).

Як відомо, гранатомети майже усіх класів конкурували з мінометами, іноді їх конструкції поєднувалися в одному зразку. Це одна з причин затримки розвитку автоматичних гранатометів. Значно пізніше виявилося що кожен з представників може мати свою нішу в системі озброєнь.

Саме недоліки мінометів слугували створенню в СРСР першого автоматичного гранатомета. Його розвитку зашкодили кілька причин, однією з вагомих був людський фактор. Але і те, що автогранатомет протиставляли міномету, до того ж, калібру 50 мм не могло не мати значення. Тільки різниця в масі чого варта.

Як часто бувало в СРСР розробка зброї супроводжувалася неприємностями для зброяра. А в даному випадку – трагічно.

Отже, конструктор автоматичного гранатомета – Яків Григорович Таубін. У 1931 році він, студент одного з ВУЗів Одеси, спостерігав на полігоні метання гранат з надульної мортирки системи Дьяконова. Її невисока ефективність спонукала до розробки потужнішої зброї, взявши за боєприпаси ті ж самі гранати Дьяконова.

За короткий час студент направив у Москву технічний проект, який зацікавив Тухачевського. Здається, що якби документ не потрапив на очі Тухачевському, про нього ніхто б і не знав. Зрештою, Таубіну запропонували створити діючий зразок. Яків кидає навчання і перебирається до Коврова. Там виготовили відразу 2 зразки з деякими відмінностями конструкції і з 1933 року проводили їх випробовування.

Неймовірно, але з групи помічників Таубіна у 1934 році створили окреме Конструкторське бюро Таубіна (КБТ). Потім воно переїжджає до Москви і перейменовується в ОКБ-16. Спочатку КБ було спеціалізованим і займалося тільки автоматичними гранатометами. Найпершими помічниками Таубіна були Бабурін, Бергольцев, Нудельман. За короткий час створено кілька варіацій автоматичного гранатомета, які відрізнялися принципом дії автоматики, типом боєживлення, калібром, боєприпасами, станками та за призначенням : піхотні, корабельні тощо. Випробовування різних варіантів проходили кожен рік.

Перші варіанти гранатомета були не вдалими через роботу автоматики, бо її конструкція не співпадала з потужністю патрона.

3 1936 року конструкторська група працює над другим варіантом, відомим як АГ-2 (автоматический гранатомёт 2 образца). Протягом 1-2 років зброярі втілювали в конструкцію різні рішення для її надійності, ефективності та зменшення маси. Частина з варіацій виготовлялася дослідними партіями для випробування. З кінця 1937 року гранатомет почав проходити армійські випробування в різних військових округах, також – у частинах НКВС. А потім на катерах. Зброя характеризувалася з кращого боку.

Державні випробування АГ-2 проводили разом з 50-мм мінометами, для вибору оптимальної зброї вогневої підтримки піхоти в ланці взвод-рота. Зрозуміло, що це не було правильним. На озброєння АГ-2 не прийняли. А роботи над конструкцією продовжували, незважаючи на те, що ОКБ-16 „завалили“ іншими завданнями – створення крупнокаліберного кулемета, автоматичної гармати та іншими. Було створено авіаційний варіант АГ-2, який також випробували. Також гранатомети калібру 60 мм та 76 мм.

Під час радянсько-фінської війни гранатомет АГ-2 випробували у важких бойових умовах. Яків Григорович звертався до військового керівництва про вирішення справи свого зразка але ніщо не допомагало. Навесні 1941 року Якова Таубіна арештували. Розстріляли в тому ж році, хоч ішла уже війна і конструктор міг би працювати на оборону.

Як сказано вище, за основу боєприпасів було взято гранату Дьяконова калібру 40,8 мм від гвинтівкового мортиркового гранатомета. До неї розроблено гільзу. Патрон з осколковою гранатою в АГ-2 нагадує набій сучасного автоматичного гранатомета АГС-17. Така ж коротка гільза з невеликою кількістю метального заряду. Маса патрона становить 590 г ; маса гранати – 350 грамів.

Автоматика АГ-2 працювала за принципом довгого відкату стволу (ДВС).

Ствольна коробка трубчаста. Всередині неї рухався ствол при відбої. З лівого боку коробки – виріз-вікно для екстрагування гільз. З правого – вузол боєживлення. Зверху – виріз для руху затворної ручки. Задній отвір ствольної коробки закривався затильником.

Застосовувалися прямі коробчасті магазини з горизонтальним розміщенням. Також було створено стрічковий механізм.

У коробці розміщувався затвор поршневого типу, спусковий механізм і повертально-бойова пружина.

Ствол повністю закрито кожухом, приєднано до ствольної коробки. Кожух служить для направлення руху стволу. На стволі під кожухом розміщена пружина стволу. Вона служить для зменшення швидкості відходу стволу під час пострілу та повернення його в початкове положення.

Тіло гранатомета закріплюється на станку подібно до кулеметного. Наведення по горизонталі здійснюється обертанням верхньої частини станка на нижній. Вертикальне наведення – завдяки криволінійному вирізу станка.

Станок 2-колісний з хоботом для переміщення гранатомета на полі бою. Хобот при стрільбі складався під низ гранатомета.

Спочатку АГ-2 встановлювався на 3-ногу.

Максимальна дальність стрільби – 1250 м.

Технічна скорострільність : близько 450 п./хв. А бойова залежала від типу боєживлення : 57 – 200 пострілів за хвилину.

Маса АГ-2 в останньому варіанті – 45 кг.