5 cm Maschinengranatwerfer Modell 19

Н і м е ч ч и н а

Цей маловідомий зразок був першим у світі серійним автоматичним мінометом. Щоправда, автоматичних мінометів у світі усього лише кілька зразків. До класу автоматичних гранатометів, як це вказано у назві, відносити його також не зовсім вірно. У німецькій армії того часу міномети називали саме „гранатометами“. Та і серед автоматичних гранатометів він перший, що був прийнятий на озброєння і поступав у війська. На відміну від радянського авто-гранатомета Таубіна. Що даний зразок є мінометом вказує застосування класичної артилерійської міни, навісний спосіб ведення вогню. Але і автоматичним гранатометом його можна вважати через спосіб проведення пострілу – зовнішнім метальним зарядом. Є одна незрозумілість : що означає у назві „Modell 19“ цифра.

5 cm Maschinengranatwerfer Modell 19 – зразок казематної зброї, який встановлювали в спеціально збудованих підземних вогневих точках бункерного типу. На мою думку (Plastun) ефективність зразка ніяк не співставна з ціною самого міномета і, тим більше, усієї установки. Застосовували 50-мм міну масою 910 г, яка, до речі була визнана мало ефективною у піхотному варіанті, хай і з більшою в 1,5 рази дальністю польоту та високою скорострільністю. Маса самого міномета – 220 кг. А чого вартий величезний бетоновано-броньований підземний бункер ?! А ще – електромеханічна система управління.

Назва усієї системи – В-werke. Всього виготовлено 98 одиниць міномета (за іншими даними – 150). Очевидно, приблизно стільки ж збудовано і установок. Більшість з них розташовувалася на Атлантичному валу. Головним завданням була оборона баз військово-морських сил і підрозділів стаціонарних берегових батарей. Деяка кількість установок була розміщена в Польщі у кінці війни. Про реальне бойове застосування інформація відсутня.

„Б-верке“ складалася з підземного бункера, бойового купола, міномета і перископа. Бункер мав великі розміри для розміщення складу з великим запасом мін, місця проживання обслуги.

Бойовий купол розміщувався над бункером, повністю заглиблений в землю. Він мав форму циліндра і виготовлявся з бетону. Внутрішній діаметр купола становив близько 2 метрів, а висота – ще більше. Кришка бункера бетонна з круглим отвором. Кришка виступала над поверхнею ґрунту на не повну свою товщину. Отвір по окружності мав міцне стальне облицювання.

Всередині купола розміщувалася мінометна установка. Основою установки була бойова платформа, встановленої в нижній частині купола. Платформа оберталася навколо з допомогою електромеханічного пристрою. На платформі розміщувався сам міномет і місця для 3 бійців обслуги. Вгорі установка мала виготовлену з броньованої сталі кришку, яка входила в облицювання кришки купола і оберталася в ньому. У кришці установки влаштовано поздовжню амбразуру у вигляді щілини, що закривалася рухомою пластиною.

Мінометна установка рухалася вгору-вниз з різницею 50 см для встановлення в бойове положення чи виходу з нього. Ствол міномета в бойовому положенні виходив крізь амбразуру і вивершувався над поверхнею броньованої кришки на кілька сантиметрів. Завдяки щілинній формі амбразури міг змінюватися кут нахилу стволу, а також проводилося перезаряджання.

„5-см Машиненґранатверфер Моделл 19“ (автоматичний гранатометальник) – автоматичний міномет створений в 1934 р. Прийнятий на озброєння Вермахту 1937 року. Випуск проводили періодично, останні партії – у 1944 році.

Обслуга міномета складалася з 5 (чи більше) бійців. Троє з них розміщувалися в куполі, а інші в бункері готували міни для подачі до міномета.

Боєприпасами служили стандартні 50-мм міни піхотного міномета 5-cm Granatwerfer 36. Але з додатковими метальними зарядами різної потужності, завдяки яким дальність прострілу досягала 750 метрів. Заряди не приєднували до міни, як у класичних мінометах, а вкладалися у зарядну камеру окремо. Міни із стелажів до міномета подавалися двома способами : у лотках вручну або електричним підйомником безперервним потоком. Останній спосіб забезпечував автоматичну безперервну стрільбу. У першому випадку міни вкладали в лотки місткістю 6 одиниць і подавали заряджаючим міномета.

Механізм автоматики 5 cm Maschinengranatwerfer M.19 працював завдяки електричним пристроям. Якщо міни подавалися в лотках, то один із заряджаючих брав лоток з ескалатора і вставляв його в прийомний пристрій міномета ; після виходу пустого лотка інший заряджаючий виймав його і направляв вниз у складське приміщення.

При безперервній стрільбі механіка для кожного пострілу підводила ствол до ескалатора. Міна та метальний заряд вкладалися у зарядну камеру а ствол повертався в необхідне положення і проводився постріл. Темп стрільби при цьому сягав 120 пострілів за хвилину. При ручному заряджанні ствол не змінював положення. Швидкострільність не перевищувала 60 постр./хв..

Наведення міномета та управління стрільбою здійснював навідник з допомогою ручних та ножних пристроїв : обертав платформу, змінював кут підйому стволу, натискав спускову педаль.

5 cm M.gr.wr. M.19 обладнувався перископом. Спостереження могло вестися при мінометі, встановленому в бойове положення, або в нижній позиції.