Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » міномети

Le.GrWr.36

5-cm leichte Granatwerfer 36

Н і м е ч ч и н а

Про мінометне озброєння Вермахту періоду 2 Світової війни можна судити з багато чисельних радянських джерел. У багатьох з них (художніх, мемуарних, документальних, книгах та кінофільмах) вказується на ефективну дію вогню мінометів. Вислови типу „підтягують міномети“ зустрічаються часто-густо.

Німецька армія мала на озброєнні міномети вітчизняної розробки різних калібрів : 50, 81, 105 мм ; також стержневий 89/200 мм. Крім того, на озброєнні були трофейні зразки з усієї Європи.

Найбільш масовими були німецькі 50- та 81-мм, прийняті на озброєння, щойно до влади прийшли нацисти. Згодом з’явився варіант 81-мм міномета для парашутних підрозділів. Як відомо, визначення „міномет“ німецька армія не застосовувала. Таку зброю називали „Granatwerfer“, тобто гранатомет, ще від зразка 1916 р. У назвах 50-мм та 81-мм мінометів іноді застосовували доповнення – легкий (Leichte) та важкий (Schwerer). Міномети більшого калібру класифікували як спеціальні. Зразок для десантників у назві мав доповнення „Kurz“ (короткий). Ще одна особливість позначень німецького важкого озброєння – калібр визначався у сантиметрах.

Розробку 50-мм міномета здійснювала відома зброярня Rheinmetall-Borsig AG. Зразок був готовий у 1934 році, а на озброєння прийнятий у 1936 році. Тоді ж почали його серійне виготовлення.

5-cm leichte Granatwerfer 1936 призначався для оснащення піхотних рот, що мали відділення з 3 обслуг. У бою міномети могли вести зосереджений вогонь по противнику, але основним призначенням кожної обслуги був вогневий супровід піхотного взводу. При цьому вони могли підпорядковуватися безпосередньо командиру взводу.

Міномет почали вилучати з військ 1943 року, бо тоді (як і в СРСР) прийняли рішення про його недостатню ефективність. Випуск здійснювався до 1943 або до 1941 (за іншими даними) року. За час випуску німецькі війська отримали близько 26 тисяч одиниць міномета і більше 22 мільйонів мін.

У порівнянні з радянським мінометом 50-мм РМ-41, німецький мав гірші характеристики. Дальність стрільби значно менша, маса більша. Як і в РМ-41, недоліками вважалися недостатні точність пострілу та ефективність міни. Ще одна негативна якість німецьких мін – надто чутливий підривник. Вести вогонь в сильний дощ не рекомендувалося. А відсоток (1-2 %) не бажаних спрацювань підривника у стволі чи при вильоту з нього був досить великим.

Але пересування обслуги в передових порядках піхоти забезпечувало негайне знищення ворожих точок противника (кулеметних, мінометних, снайперських гнізд), недосяжних для стрілецької зброї.

У 1940 році проходив випробування новий зразок міномета але заплановану дальність пострілу до 800 м досягти не вдалося і роботи згорнули.

„5-см ляйхте Ґранатверфер 36“ (5-см легкий гранатомет) – дульно-зарядний зразок. Метання здійснювалося основним зарядом міни. Ініціювання – ударно-спусковим механізмом. Зведення УСМ та спуск здійснювалося розміщеною з правого боку стволу ручкою-важелем. Вогонь вівся навісною траєкторією.

5-cm le.Gr.Wr.36 побудовано за схемою „глуха плита“. Конструкція складалася з двох розбірних вузлів : опорної плити з горизонтувальним та поворотним механізмами і ствольної групи з лафетом та прицільними пристроями. У поході частини роз’єднувалися і переносилися у двох в’юках. При зміні позиції міномет міг переноситися одним бійцем прикріплену до стволу ручку. Або, в роз’єднаному стані, двома бійцями за ручки стволу та опорної плити.

Ствол довжиною 350 мм мав гладкий канал. Ресурс – до 25 тисяч пострілів. Ствол з’єднувався з казенною частиною, у якій розміщено ударно-спусковий механізм. Зовні до стволу з допомогою хомутів прикріплювалися інші деталі. Казенник у нижній частині має отвір для встановлення у лафет. З’єднання стволу з лафетом – віссю, яка проходить крізь отвори у лафеті та казенній частині. Загальна висота ствольної групи становить 465 мм.

Механізми наведення міномета 5-cm Granatwerfer 36 були розділеними. Поворотний механізм встановлено на опорній плиті, а підйомний – на лафеті.

Опорна плита прямокутної форми поздовжнього типу. Знизу плита має ґрунтозачепи. На верхній поверхні прикріплено поворотний механізм з основою та вертлюгом. У задній частині плити встановлена ручка для її перенесення. Основа служить для зміцнення конструкції. На вертлюг приєднували лафет.

Встановлення міномета на позиції рекомендувалося у викопану за розміром і формою плити ямку. Для випрямлення ствольної групи з лафетом відносно горизонту служив механізм горизонтування. Управління ним здійснювалося двома ручками оригінальної форми. Ручки встановлені по бічних краях опорної плити і з’єднані тягою. Вирівнювання проводилося одночасним обертанням ручок у певному напрямі : обидві вліво чи вправо для вирівнювання вперед-назад ; одну вліво, іншу вправо чи навпаки для вирівнювання збоку-набік.

Лафет із стволом встановлювався на вертлюг опорної плити. Наведення по горизонту здійснювалося поворотом лафета та усіх встановлених на ньому вузлів. Встановлення стволу на необхідний кут проходило обертанням ручки механізму горизонтального наведення. Його будова проста : шток опирався в опорну плиту та лафет. Обертанням ручки лафет відхилявся вліво чи вправо. Стрільба велася в секторі 33^о45`.

Вертикальний кут стволу змінювався від +42^о – до +85^о механізмом, розміщеним на лафеті. Основні складові : трубка, встановлена вздовж стволу, та сошка із стяжною муфтою. Нижня частина сошки закріплювалася віссю в подвійному виступі лафета. Верхня частина сошки мала основу, яка переміщувалася по трубці. Трубка приєднувалася нижньою частиною до хомута ручки стволу, а її верхній кінець закріплювався спеціальним хомутом. Встановлення кута стволу здійснювалося спочатку грубим способом а потім точним. Грубе наведення фіксоване : по отворах у трубці. Для переміщення сошки потрібно натиснути на замикач і піднімати чи опускати ствол до переміщення основи сошки в наступний отвір трубки. Точне наведення проводили муфтою сошки, обертаючи її за годинниковою стрілкою чи проти.

„5-см Ґранатверфер 36“ з самого початку виробництва мав прицільні пристосування двох типів – оптичний та механічний. Виходячи з того, що точність пострілу все-одно була не високою та з метою здешевлення зразка, від встановлення оптики відмовилися ще в кінці 30 років. Механічний приціл встановлено на казенній частині з лівого боку від стволу. Наведення вліво-вправо здійснювали по мітках на стволі. Зміну дальності пострілу встановлювали грубо за мітками (0, 100, 200, 300, 400, 500) на шкалі. Точне наведення встановлювалося шляхом пристрілювання та обертанням муфти сошки.

Боєприпасами служила міна одного типу – осколкова Wurfgranate 36. Корпус міни довжиною 200 мм виготовлявся з чавуну і складався з двох частин – бойової та хвостової. Частини з’єднувалися різьбою : внутрішньою в головній частині, зовнішня на трубці. Зверху на трубці прикріплено стабілізуючі пера. Всередину трубки вставлявся патрон з метальним зарядом і капсулем. Маса метального заряду – 16 г. Заряд бойової речовини – 115–120 г тротилу. Підривники миттєвої або інерційної дії вгвинчувалися в головну частину міни. Повна довжина міни з підривником – 220 мм ; маса становить 910 г. Корпус міни фарбувалася в червоний (цегляний) колір.

Дальність ефективного вогню становила 500 метрів ; максимальна дальність пострілу – 520 м ; мінімальна – 50 метрів. Але розліт осколків був більшим, тому вогонь на віддаль менше 100 м вели з укриттів.

Обслуга в поході переносила міномет в розібраному стані у двох наспинних в’юках. Стандартний боєкомплект – 50 мін в ящиках-лотках. Склад обслуги – 2-3 бійці.

У комплект міномета входила коробка з ЗІПом. Банник в розібраному стані (шомпол та щітка) закріплено на опорній плиті.