Запалювальна зброя
На протязі віків вогонь служив зброєю для знищення живої сили та військового спорядження противника, виведення зі строю його бойових засобів, захисних споруд.
Історія зародження та розвитку такої зброї, як і пороху, загублена в глибині віків. Найбільш відоме застосування запалювальної зброї у давнину – це стріли луків, оснащені горючою речовиною та грецький вогонь.
За своїм складом грецький вогонь нагадував порох з додаванням у нього нафти, смоли тощо. Різні народи користувалися різними складовими та способами застосування. Араби наповнювали речовиною глиняні горшки та скидали їх при обороні з стін фортець. Є відомості про приєднання невеликих місткостей до стріл луків чи арбалетів. Масово застосовували катапульти, балісти та іншу техніку.
Піхота і кіннота застосовували „вогненні списи“, приєднавши до древка чаші з запалювальною рідиною. Подібна зброя – арабський бортаб, – наповнена нафтою чи іншою речовиною скляна куля з отворами. Куля приєднувалася на ланцюгу до древка.
Візантійці розміщували запалювальну зброю на своїх кораблях. У 941 році дружина київського князя Ігоря під час походу на Візантію зазнала дії такої зброї. Назустріч флоту киян вийшли кораблі противника з виступаючими з-за бортів довгими мідними трубами. Не приблизившись на відстань абордажного бою візантійці застосували своє знаряддя.
З розвитком вогнепальної (як стрілецької, так і артилерійської) зброї, запалювальна зброя також вдосконалювалася. Найчастіше вона застосовувалася в артилерії. Довгий час гармаші використовували пустотілі ядра наповнені запалювальною речовиною та вставленим в отвір ґнотом. З появою нарізних гармат і снарядів ефективність запалювальної зброї зросла.
Масове застосування запалювальних боєприпасів у сучасній історії відмічається в період 1 Світової війни. Розвиток ручних гранат спонукав до пристосування та використання в якості запалювальних. Замість вибухової речовини корпуси гранат заповнювали запалювальною речовиною. У цей період з’явилися і нові класи піхотного озброєння – вогнемети та фугаси. Щоправда, довгий час їх відносили до інженерного спорядження але в багатьох випадках саме вони прокладали шлях піхоті вперед чи зупиняли противника.
Згодом запалювальна зброя почала застосовуватися у авіації, з’явилися вогнеметні танки та інше.
У роки 2 Світової війни всі види військ (артилерія, піхота, танки, авіація, флот) використовували запалювальні види бомб, снарядів, фугасів. У піхоті масово застосовували такий вогневий засіб як скляні пляшки наповнені легкозаймистою сумішшю і відомі як „коктейль Молотова“.
Масоване застосування запалювальної зброї відмічено під час війни у В’єтнамі та інших конфліктах другої половини 20 століття.
Сучасна запалювальна має значну ефективність та різноманіття боєприпасів. Лише піхота може застосовувати запалювальну зброю кількох класів.
Бойовою речовиною служать різні хімічні сполуки та матеріали. Найбільш поширені :
Терміт. Відомий давно. Принцип дії – подрібнений алюміній вступає в реакцію з окисами тугоплавких металів з виділенням великої кількості тепла. Терміт при горінні розігрівається до 3000 оС, що викликає розрушення бетону та цегли.
Білий фосфор. Напівпрозора тверда речовина схожа на віск. Білому фосфору властиве самозагорання на відкритому повітрі при температурі вищій за 34 о С. речовина горить яскравим полум’ям з великим виділенням білого диму. Температура горіння : 900 – 1200 о С. Білий фосфор застосовується переважно як димоутворювальна речовина та для ініціювання запалювання інших речовин, з вищою температурою горіння але і вищою температурою загорання. Пластифікована суміш фосфору з каучуком набуває властивості прилипання до поверхонь, у тому числі і вертикальних, та пропалювати їх.
Напалми. Їх кілька різновидів. Напалми у своєму складі не мають окиснювачів тому можуть горіти тільки на відкритому повітрі. Утворювати напалми можна не тільки на спеціалізованих підприємствах. Для цього потрібно змішати бензин з порошком-згущувачем.
Раніше згущувач складався з алюмінієвих солей нафтенової або пальметинової кислот.
У наш час напалмами називаються суміші на основі рідкого палива з одним або кількома типами органічних згущувачів у відношенні 90-97% та 3-10%.
Напалм Б. Одна з найбільш ефективних вогневих сумішей. Спершу Напалм Б прийнятий на озброєння у США 1966 року. Він легко загорається і горить протягом 5-10 хвилин виділяючи 1000-1200 о С. Чадне полум’я наповнює повітря розкаленими газами. Нагріваючись при горінні Напалм Б стає рідшим і розтікається по поверхні та проникаючи в заглибини, тріщини, отвори. При потраплянні на шкіру 1 г палаючого напалму виникає важке ураження. Повне знищення живої сили противника досягається при нормі 1000 г/м2. Напалму Б можна приготовити в польових умовах. Для самозагорання у суміш добавляють натрій, магній або фосфор.
Пірогелі. Суміш напалму з порошковими магнієм та алюмінієм, а також – з вугіллям, селітрою, асфальтом тощо. Пірогель важчий за воду тому на поверхні не горить. Потрапляючи на одяг миттєво пропалює його. Час горіння пірогелів – 1-3 хв з температурою до 1600оС.
Електрон. Метал-сплав з якого виготовляють корпуси запалювальних боєприпасів. Його основа – магній (96%), алюміній (3%) та інші добавки (1№). Електрон загорається при 600 о С. горить сліпучо білим або голубуватим полум’ям з температурою до 2800 о С.
Основні класи сучасної піхотної запалювальної зброї : ручні гранати, гранати для метання з гвинтівок, ранцеві струменеві вогнемети, реактивні гранатомети.
| 