Піхотні реактивні пускові установки

Загальна характеристика

Розвиток реактивної зброї у 30^-ті роки 20 століття спонукав зброярів до створення потужного озброєння малої дальності дії. На початку 1940 рр. були створені важкі реактивно-артилерійські системи залпового вогню. Перш за все, це відома радянська „Катюша“ БМ-13 та більш пізні зразки. Таку зброю в ході війни отримали і війська Німеччина та США. Ствольна безвідкатна артилерія також почала свій розвиток у 1930 – на рубежі 1940 років. Але це була зброя протитанкової оборони або з невисокою осколково-фугасною дією снарядів.

Піхотні реактивні снаряди з’явилися уже на заключному етапі Другої світової війни. Таких зразків сконструйовано у світі не багато і застосування їх було порівняно невеликим. Найбільш відомими є німецькі розробки та радянські.

У радянській військово-історичній та військово-технічній літературі згадували переважно тільки їх. На створення деяких зразків мали вплив інші розробки. Наприклад, реактивні зенітні снаряди, що в тій чи іншій мірі створювалися у Великій Британії та Німеччині. На озброєнні в СРСР під час 2 Світової війни таких не було. Тому про світові розробки замовчувалося. Бо ж, як пропагувалося, зброя у РСЧА – найкраща та найефективніша.

Легкі установки реактивних снарядів для піхотних підрозділів мали війська Вермахту, РСЧА, Великої Британії, США та Японії.

За конструкцією вони також різні, як самих боєприпасів, так і пускових установок. Могли бути однозарядними чи багатозарядними, переносними, перевізними або буксирними. Деякі зразки могли встановлювати на різній техніці. Самі пускові пристрої найчастіше мали тонкостінну трубу-ствол. Деякі снаряди запускалися з транспортно-пускових ящиків-контейнерів. Також зброярі застосовували інші способи. Японська система „Тип 4“ – реактивний міномет.

Після Другої світової війни розвиток подібної зброї мав особливий розвиток. Значної уваги їх створенню не приділяли. Частина армій продовжувала використовувати уже виготовлені одиниці, інші мали на озброєнні невеликі мобільні РСЗВ.

Але застосування піхотою реактивних снарядів тривало повсякчас і до сьогодні, незважаючи на те, що існують більш досконалі зразки для виконання таких завдань, що й для даних систем. Проте, легкі ПУ реактивних снарядів підкуповують, перш за все, дешевою ціною. Також – мобільністю. Особливо у важко прохідній місцевості : горах, джунглях, великих лісових масивах. Ще однією особливістю даної зброї – можливість її створення безпосередньо у військах. Мається на увазі досить широке застосування авіаційних блоків НУРС, встановлених на різній техніці, у тому числі й на легкових автомобілях та джипах.

Серед спеціально сконструйованих у другій половині минулого століття реактивних установок малої потужності вирізняються радянські буксирна РПУ-14 і її зарубіжні копії, а також „Град-П“ – переносний 1-ствольний варіант відомої реактивної системи.