Реактивне озброєння сухопутних сил

Загальна характеристика

Ракетна зброя – це зброя у якій для доставки бойового елемента в ціль застосовується реактивний рух.

Реактивний рух у зброї застосовувався, очевидно, ще до створення ствольної вогнепальної зброї. З історичних джерел відомо про стрільбу з луків стрілами начиненими порохом для збільшення дальності польоту.

Відомо, що ракетну зброю застосовували у Китаї кілька століть. Зрозуміло, що вона поширилася у південно-східних країнах Азії.

Значно ближча, в історичному часі, ракетна зброя запорозьких козаків. Невідомо коли вперше вона почала застосовуватися і як з’явилася у козацькому війську. А от дата масового і ефективного застосування – 1516 рік. Козаки за часів гетьмана Ружинського нанесли удар по переважаючих силах татарського війська.

У цьому ж 16 столітті в Європі займалися не тільки створенням ракет, але й проводили наукові розвідки. Відомо кілька трактатів середини століття про ракетне озброєння.

Слід згадати не тільки бойові ракети. Феєрверки та інші вибухові і світлові розваги звеселяли знать. Армії застосовували освітлювальні ракети.

Наступний крок у створенні ракет зробили в Англії на початку 19 і пов’язують з ім’ям генерала Конгріва. Поштовхом було застосування індійською армією ракет проти англійських поневолювачів. Генерал Конгрів на собі та на своїх солдатах зазнав дію індійських ракет у 1799 році. Слід сказати, що створення ракет в Англії пов’язано з двома людьми : батько і син Конгріви. Але так як обох звали Вільям, то часто на це увага не звертається. Отже, генерал Конгрів побачивши у дії індійську ракетну зброю, вирішив зайнятися її розробкою.

Перші діючі зразки було створено у 1805 році і продемонстровані уряду. Невдовзі їх застосували в бойових умовах проти французького міста Булонь у 1906 році. Виходячи з ефективності зброї, її почали виготовляти і застосовувати масово. Згодом, у 1817 році було побудовано спеціальний завод для випуску ракет. Цим уже займався Конгрів-молодший.

Найбільший успіх ракетної зброї пов’язують з наполеонівськими війнами. Відтоді вони поширилися у європейських арміях. Але чому ракетна бойова зброя надовго не утвердилася у тогочасній Європі – невідомо. Вона була дешевшою, легшою та досить ефективною у порівнянні з гарматами того часу, принаймні до створення казнозарядних систем. Армія Великої Британії продовжувала застосування ракет до кінця 19 століття. До того ж, не тільки у Європі. Їх активно використовували у колонізаторських війнах.

Російська армія у першій половині 19 сторіччя також застосовувала ракети. Їх конструктор – уродженець Гадяччини на Полтавщині, російський генерал Олександр Дмитрович Засядько. Роботу над створенням ракет він розпочав відразу після закінчення російсько-французької війни. Можливо під час бойових дій Засядько зустрічав англійські ракетні установки. Але історичні джерела вказують на розвиток запорозьких ракет. Так як батько Олександра Дмитровича був головним гармашем козацького війська.

І перші практичні роботи проводилися саме у Лютеньці. На той час Засядько вийшов у відставку і переїхав на Гадяччину. Він збудував кузню і запросив помічників. Невдовзі ракети злетіли. Новини дійшли до Петербурга, куди й запросили полковника. Засядько домігся проведення офіційних випробувань своєї зброї.

Під час одного з випробувань Олександр Дмитрович продемонстрував ракетну установку фельдмаршалу Барклаю-де-Толлі.

Згодом його повернули до армії, підвищили в чині до генерал-майора і призначили начальником щойно створеного Михайлівського Артилерійського училища, піротехнічної лабораторії, Охтинського порохового заводу та інших закладів. Крім виконання офіційних обов’язків генерал продовжує роботу над вдосконаленням ракет, пускових станків, пороху, прицілів. Сконструйовано ракети різних калібрів (маси) фугасної дії та запалювальних.

У кінці 1826 року Засядька призначили начальником артилерії російської імператорської армії. У квітні 1828 року він підписує наказ про створення „1^-ої ракетної роти“.

Було налагоджено масовий випуск ракет різних типів і станків і заплановано щорічно виготовляти 6 тисяч ракет. У той час складне положення було у відношеннях з Туреччиною. Тому виробництво ракет було переміщено у місто Тульчин на території України. Головним виробником пороху для ракет визначили Шосткинський (м. Шостка на сучасній Сумщині).

Ще тільки проводилися початкові роботи, а війна уже почалася. Але дякуючи організаторським здібностям Засядька бойове випробування ракет відбулося за кілька тижнів після початку війни. Сталася ця подія також на території України – при взятті турецької фортеці Браїлов на Дунаї.

Російська армія застосовувала ракети ще деякий час але невдовзі від них відмовилися, як і більшості європейських армій.

Сучасний розвиток ракетного озброєння почався на рубежі 1930-40^-их років. Найвідоміші – радянські реактивні системи типу „Катюша“ та їх зарубіжні „однокласники“.

Піхотні війська Великої Британії, Німеччини, Японії, США та СРСР уже в той час мали підрозділи на озброєнні яких перебували переносні чи буксирні реактивні системи ближньої дії.

Зараз уже неможливо уявити військові формування світу та ведення бойових дій без ракетної зброї. Ракети поділяються на два основних види за типом їх руху : балістичні і крилаті. Балістичні ракети поділяють на керовані чи некеровані. Останні рухаються у повітрі по балістичній траєкторії, подібно артилерійському снаряду. Крилаті ракети рухаються подібно до польоту літака, мають запрограмовану траєкторію польоту чи коректовану уже під час руху.

На щастя, найбільш потужна ракетна зброя – стратегічні ракети, – не застосовувалися. Проте, їх найближчі родичі (ракети середнього радіусу дії і тактичні) мали застосування у війнах та конфліктах. У тому числі на морі.

Зброя, конструкція якої заснована на реактивному рухові, має поширення від найменшого піхотного підрозділу до ракетних армій. Основне озброєння авіації та військово-морських сил – ракети. У тих і інших вони поділяються на класи відповідно до призначення : повітря – повітря, повітря – земля, повітря – корабель, корабель – повітря, корабель – корабель тощо.

Сухопутні сили мають на озброєнні ракети подібного типу (земля – земля, земля – повітря, земля – корабель та інші). Зрозуміло, що ведення бойових дій між сухопутними підрозділами передбачає застосування реактивної зброї на різних віддалях та проти різних цілей. Сухопутні війська застосовують ракети оперативного радіусу дії і тактичні. На віддалях до 70-80 км застосовуються переважно реактивні системи залпового вогню.

Останні десятиліття перевага надається високоточній зброї. До неї відносяться, перш за все, ракети для боротьби з танками чи іншими броньованими цілями. Найбільш розповсюдженими є ПТРК (протитанкові ракетні комплекси). Вони створюються як переносні або для встановлення на бойові машини. Дальність дії такої зброї – до 12 кілометрів.

Піхота застосовує легку реактивну зброю переважно для боротьби з танками на віддалі до 1000 метрів. Така зброя поділяється на ручну (реактивні гранатомети, вогнемети) і станкову (станкові гранатомети, безвідкатні гармати). Першу застосовують для стрільби з плеча чи з сошки ; другу – з легкого станка чи колісного лафета або встановлюють на бронемашини.

Докладніше див. статтю „Реактивні гранатомети : ручні та станкові“