НАРІЗНА ЗБРОЯ

Розширювальні кулі

Зброярі давно помітили, що куля, якій у стволі надали, крім швидкості, і обертового руху довкола своєї вісі, більш стійко рухається у повітрі. Досліджувати це почали майже з самого початку існування ствольної зброї. У каналі стволу робили поздовжні канавки-нарізи. Музейні колекції світу зберігають рушниці початку 17 століття з гвинтовою нарізкою, коли нарізи йшли не вздовж стволу, а обертались по внутрішніх стінках стволу. Тільки така нарізка каналу стволу дозволяє надавати кулі обертання, що забезпечує більш стійку її траєкторію. Куля, в свою чергу, також повинна пристосовувати свою форму до нарізів.

З початку розвитку вогнепальної зброї, куля була олов’яною або свинцевою і виготовлялась стрільцем власноруч. Свинцеву палицю-заготовку він розрубував на частини. Кожен кусочок-циліндр слугував воїну кулею. Така куля не годилась для якісної стрільби. З’явилась куля сферичної форми, яка прослужила довгий час. Та використовувати сферичну кулю для нарізної зброї було недоцільно і 19 століття змінило і її. Куля сферичної форми перетворилась на продовгувату із округленим вістрям (оживальна).

Дію нарізів на політ кулі вперше науково обґрунтував російський вчений Лейтман у 1728 році. Куля нарізної зброї летіла дальше і прицільніше. Але озброювали такою зброєю лише невелику частину піхоти. Досі зброя залишалась дульнозарядною. Випуск нарізної зброї був повільним та затратним.

У 40-50 роки 19 століття передові армії світу приймали на озброєння нарізні рушниці з ударно-капсульним замком – штуцери. У Англії – піхотну нарізну рушницю системи Енфільда зразка 1853 року, в Саксонії – кавалерійський карабін зразка 1823 року.
У Росії – штуцер стрілецьких батальйонів („люттіхський“) зразка 1843 р. калібру 17,78 мм ; 18,03 мм кавалерійський штуцер зр. 1849 року ; піхотна нарізна рушниця зразка 1854 року.

штуцер „люттіхський"

Два нарізи Лютіхського штуцера робили одне обертання вздовж усього стволу. Спочатку куля була круглою і мала обідок для тримання її в нарізах.

Згодом її замінили циліндричною кулею з вушками розробки полковника Куликовського.

Заряджання нарізної зброї було дуже повільним. Куля не могла вільно проходити канал стволу при заряджанні. Стрілець досилав її до порохового заряду шомполом за допомогою дерев’яного молотка. При пострілі на нарізах залишався не тільки нагар, а й свинець. Нарізи забруднювались і вичистити дульнозарядний ствол було великою проблемою.­

Розширювальні кулі

У Англії та Франції конструктори вирішували проблему дульнозарядної нарізної зброї по-іншому. Зміни полягали в кулі. Цей спосіб дістав назву – розширювання куль у стволі. Початковий діаметр такої кулі був дещо меншим за калібр стволу і куля вільно проходила ствол від дула до казни. Потім її потрібно було розширити до діаметру нарізів.

1846 року в Франції прийнято на озброєння штуцер полковника Тувенена. У порохову камеру вкручувався стержень. Заганяючи кулю у ствол, розширювали її об стержень, вдаряючи шомполом.

У 1848 році капітан Міньє придумав інший спосіб. У денці кулі робили конусоподібний простір і знизу вставляли стальну чашечку меншого розміру. Порохові гази загонили чашечку в кулю з м’якого свинцю як клин, змушуючи її розширитися і ввійти в нарізи. Таких способів було багато.

Досягли збільшення швидкострільності застосуванням казнозарядного принципу.