Магазинна зброя

Створення револьвера у першій половині 19 століття поклало початок розвитку сучасної багатозарядної зброї. І хоч револьверна схема не прижилась у гвинтівках та поодинокі системи з револьверними барабанами створюють і в наш час у мисливській зброї.

Для гвинтівок спочатку використовували приставні магазини-прискорювачі – коробки з патронами, прикріплені до гвинтівки чи рушниці. Стрілець діставав патрон з приставного магазину і вставляв його у ствол. Прискорювачі створювали багато зброярів. У Росії на озброєнні армії був прискорювач конструкції Крнка.

Більш досконалий приставний магазин давав змогу стрільцю заряджати зброю не доторкаючись до патрона. Такий пристрій прикріплявся до вікна ствольної коробки. При відведенні затвору патрон з магазину потрапляв у ствольну коробку. Закриваючи затвор, досилали патрон у ствол.

Прикладний магазин

Справжні магазинні гвинтівки з’явились в період Громадянської війни у США 1861-65 років.

Один з них – карабін Спенсера зразка 1860 року. Трубчатий магазин на 7 патронів розміщувався у прикладі. Гвинтівки Еванса, Вільсона та інших конструкторів були з кількарядними прикладними магазинами.

Підствольний магазин

Ще один спосіб – трубчатий магазин під стволом. Конструктор Фрідріх Веттерлі створив 11-зарядний підствольний магазин.

У Росії випробовувався карабін Еванса з 26 набоями у чотирьох підствольних трубках.

Обидві схеми не могли розвиватись через багато недосконалостей. З кожним пострілом у гвинтівок змінювався центр ваги, заряджання займало багато часу. Така схема небезпечна для патронів з виступаючою кулею. Вони розміщувались так, що при ударах або, навіть, віддачі, куля могла  розбити капсуль сусіднього патрону.

Зрештою, приставний магазин після вдосконалень перетворився у постійний.

Розміщували його біля вікна ствольної коробки поблизу патронника, переважно знизу. Спочатку називали такий магазин серединним. Але з часом він став основним і назву „серединний“ вживати перестали.

У кінці 19 століття в передових арміях світу на озброєння приймаються сучасні (і для 21 сторіччя) магазинні гвинтівки. Але для повного переходу до сучасної зброї потрібно було подолати ще одну перешкоду.

НОВИЙ  ПОРОХ

За всі століття розвитку вогнепальної зброї не змінювався лише порох. Та прийшов час і для нього.

Услід за гримучим сріблом та гримучою ртуттю з’явилася гримуча вата.

Почалось з крохмалю. Якщо частину його облити азотною кислотою і піднести до вогню, то ця суміш спалахувала і згорала без залишку. Такий же дослід провели з лляною пряжею та дерев’яною стружкою. Від вогню вони загорались, а від удару – вибухали. Нову речовину назвали ксилоідіном.

У 1845 році вчені провели дослід з ватою. Гримучу вату назвали піроксиліном. Це був початок застосування нової вибухової речовини. Замінити порох вона не могла через надмірно високу швидкість горіння – детонацію.

І тільки у 1885 році французький інженер В’єль добув новий порох. Він розчинив піроксилін у спирті та ефірі. Потім розчинники випарував, а желеподібну масу пропустив крізь спеціальні сита, висушив і подрібнив. У результаті, одержали новий порох : безпечніший, сильніший та без диму і нагару.

У Росії налагодження виробництва нового пороху доручили видатному вченому-хіміку Д.І. Мендєлєєву. Дмитро Іванович покращив характеристики пороху і спростив його виготовлення. А також винайшов порох для потужної морської артилерії – піроколоїдний.

Закінчилась ера старої вогнестрільної зброї.

У кінці ХІХ століття почався розвиток нової, сучасної.