Кремінна зброя
Коліщатно-кремінні та ударно-кремінні замки
Винахід ґнотового замка був першим кроком до збільшення швидкості стрільби вогнепальною зброєю. Наступний – застосування іскрового підпалювання порохового заряду.
Найпростіший і примітивний називався тертковим : біля закріпленого на полиці кременю прикріплювали залізну пластинку з насічками. Стрілець з силою протягував пластину по кременю. Іскри потрапляли у затравковий отвір і підпалювали порох.
Більш досконалим є коліщатно-кремінний замок. Винайдення його пов’язують з видатним італійським вченим середньовіччя – математиком, фізиком, інженером, анатомом, живописцем Леонардо да Вінчі. У манускриптах, які він вів з 1482 року, є ескізи такого замка.
Біля затравочного отвору на вісі прилаштовували стальне коліща з насічками по ребру. До коліщати, подібно до годинникового механізму, приєднували пружину. Перед пострілом ключем крутили коліща, заводячи пружину. Інша частина механізму – курок. У губках курка затискали не ґніт, а кусок кременю. При пострілі курок опускав кремінь до полиці, а звільнена пружина розкручувала коліща, що насічками зачіпало кремінь. Коліщатний замок для часів середньовіччя – досить складний механізм. Це був ще один переворот в історії розвитку вогнепальної зброї. Збільшилась швидкострільність, зменшилась залежність від погодних умов. Але не завжди вистачало надійності тому спочатку стрільці мали з собою і ґніт.
Замок вдосконалювався. Відмовились від заводного ключа, а пружину заводили відведенням курка в початкове положення. Можливо, саме це дало поштовх до винайдення в XVI столітті ударно-кремінного замка, відмовившись від коліщати.
Історія розвитку ударно-кремінної зброї відзначає кілька версій винаходу даного замка :
- замок винайдено зброярами-арабами. Маври, які занесли до Європи найновітніші досягнення Східної науки і техніки, в XVI століття завезли й замок. Спочатку в Іспанію, звідки його розповсюдили.
- завезли португальські моряки.
- конструктором замка був Симон Макарте.
Відмінність ударно-кремінного замка від коліщатного полягає у заміні коліщати на стальну пластину-огниво. При ударі кременю об пластину висікались іскри і потрапляли на полицю із затравковим порохом.
Ударно-кремінний замок згодом модернізувався і став надійнішим. Огниво прилаштовували так, щоб у похідному положенні воно опускалось і закривало полицю.
Це захищало порох від вологи та вітру і слугувало запобіжником від випадкового спуску курка. Тобто, рушницю стало можливим переносити зарядженою. Застосовували батарейно-кремінні замки.
Ударно-кремінна зброя застосовувалась в арміях світу більше трьох століть – з ХVІ до середини ХІХ ст.. Та в окремих народів можна було зустріти ударно-кремінні рушниці і на початку 20 століття.
За такий довгий період застосування немало змін сталося і в конструкціях самих рушниць. Починаючи з ХVІІІ століття, стволи почали виготовляти новим способом. Для цього брали дріт із заліза різних сортів та товщини і зварювали його у смугу. Смугу накручували на оправу необхідної товщини (калібру), приковуючи виток до витка. За одне нагрівання вдавалось скріплювати не більше 3 витків.
Протягом ХVІІІ століття конструкція вогнепальної зброї не зазнала значних змін. Хоч постійно вдосконалювалась. 18 столітті калібр стрілецької зброї зменшився до 17-19 мм; маса куль – до 24-32 грамів.
Пістоль
Винахід кремінного замка послужив для створення нового класу зброї – пістолета (пістоля), – короткоствольної, для ближнього бою. Пістоль виник, завдяки удосконаленню скопітуса та введення кремінного замка. Ймовірно, що сталось це у Німеччині близько 1530 року і призначався пістоль, в першу чергу, для озброєння кінноти.
Ручка пістоля була прямою, майже на одній лінії з лінією стволу. На кінці ручки знаходилось „яблуко“ – сфероподібний наконечник. Пізніше „яблуко“ зникає або значно зменшується в розмірах, а ручка здобуває більший вигин. Спочатку пістолі були з коліщатними замками, а потім – з ударно-кремінними. Було кілька видів пістолів : бойовий, мисливський, карманний.
Українські козаки користувались бандонетом – одним з підвидів європейського пістоля.
| 
