НОВА  ЗБРОЯ

Капсульна  зброя. Ударно-капсульний  замок

На початок ХІХ століття армії Європи були озброєні ударно-кремінними рушницями. У деяких країнах, зокрема в Росії, вони були на озброєнні і в 50 роках.

Та ХІХ століття поклало початок новій зброї. Ще ніколи стрілецька зброя не мала такого розвитку. Навіть, технічно буремне ХХ століття не дало більше нововведень, ніж 19-те. За кілька десятиліть зброя дійшла до майже сучасного рівня. У останні 20 років ХІХ століття з’явилась багатозарядна гвинтівка, пістолет, кулемети. До середини ХХ сторіччя зброя вдосконалювалась, ділилась на класи і види : гвинтівки з ручним перезаряджанням та автоматичним ; кулемети (ручні, станкові, універсальні, танкові, авіаційні та інші).

ХІХ століття поклало початок унітарному патрону. Два його види – гвинтівковий та пістолетний, – з’явились тоді ж, і використовуються в наш час. У 20 столітті виникли патрони крупного калібру та інші види. Завдяки їм створено нові класи зброї піхоти – автомати, бронебійки тощо. Але принципи їх роботи закладено у 19 столітті.

Артилерія практично не змінювалася кілька століть. До середини 19 століття вона залишалася дульнозарядною. Постріл здійснювався підпалюванням порохового заряду ґнотом чи розжареним прутом. Але після введення нарізів стволу та казнозарядного принципу у ручній зброї, досліди з автоматизації першими були застосовані саме у гарматах і згодом перейшли до ручної вогнепальної зброї.

Новий, бездимний порох також винайдено у другій половині ХІХ століття.

У 40 рр.. 20 століття почали розвиватись реактивні гранатомети. Та з глибини віків відомо про порохові стріли. А в першій половині 19 століття розвивались ракети.

Поштовх до винайдення зброї нового покоління зробила наука. Це був наступний крок до зброї нашого часу. І відтоді кроки стали більшими та частішими.

Капсульна зброя

Так сталось, що початок і розвиток вогнепальної зброї в Європі до 19 століття найчастіше йшов з Іспанії. Та початок новій зброї поклала Англія. Зброя нового покоління називається капсульною.

Капсуль замінив іскру від кременя на іскру хімічну.

1788 року Клод Луї Бертоллє розчинив срібло у нагрітій азотній кислоті. Коли суміш охолола, на дні утворились кристали. Обережно виливши рідину, вчений доторкнувся гусячим пером до кристалічної речовини. Прогримів вибух. Бертоллє назвав винайдену речовину гримучим сріблом і почав вивчати її властивості. Та застосовувати її практично не було можливості через надмірну чутливість та дорожнечу.

У 1799 році англійський хімік Едвард Говард провів новий дослід. Але замість срібла азотну кислоту сполучив з ртуттю. Важка металева крапля розчинилась у кислоті. Тоді в суміш добавили спирт і почали нагрівати. Коли з’явилася біла пара, нагрівання припинили і суміш почали охолоджувати. Далі все проходило як і в попередньому випадку з Бертоллє. Отримавши гримучу ртуть, Е. Говард і спеціальна комісія проводили дослідження для її застосування. Гримучою ртуттю не можна було замінити порох але почали використовувати її для підпалювання пороху у стволі. Нову речовину назвали „ініціюючою“ (що латинською мовою означає „починаю“).

Сполучивши гримучу ртуть з різними речовинами, виготовляли маленькі кульки і клали на затравочну полицю. При ударі курка вогонь мікровибуху через затравковий отвір потрапляв у ствол.

Також, невелику частинку суміші клали між два кружальця провощеного паперу /пістони/.

У 1807 році шотландський пастор А. Форсайт запатентував „хімічний замок“, який також називали „флаконним“.

Над полицею встановлено коробочку-циліндр (флакон) із запасом пістонів. При кожному прокручуванні коробки, пістон випадав з неї на полицю.

Застосовували і інші способи ;

Джон Ментон скручував із паперу або тонкої листової міді маленькі трубочки і наповнював їх сумішшю.

Дж. Егг запатентував конструкцію замка з рухомим магазином з пістонами. При відведенні курка, з магазину на полицю потрапляв пістон.

Ударно - капсульний  замок

У 1814 – 1818 роках з’явилась нова схема, автор якої залишився невідомим. Ця схема була найпростішою і надійною але військові зацікавились новим винаходом тільки через два десятиліття, коли вона з невеликими змінами, увійшла до зброї різних армій. Схема дозволяла переробляти у рушниць ударно-кремінний замок на новий, який назвали ударно-капсульним.

Для цього у затравковий отвір стволу вкручували трубку, названу брандтрубкою. На неї надівали капсуль (виготовлений з міді або латуні ковпачок, у якому знаходилась гримуча суміш). Видозмінений курок бив по капсулю а іскри через брандтрубку потрапляли до порохового заряду в стволі.