Universal - Maschinengewehr Modell 42

Н і м е ч ч и н а

Перший у світі універсальний кулемет MG.34 цілком задовольняв війська Вермахту. Створений для заміни великої кількості ручних кулеметів та станкового MG.08 він застосовувався до поразки Німеччини нарівні з ними. Вермахт потребував значну масовість. Головним недоліком „МҐ.34“ були не тактичні властивості а технологічні. Для виготовлення кулемета необхідні були значна затрата металу, часу та, відповідно, фінансів. І це не дозволяло виготовити необхідну кількість кулеметів.

Незважаючи на те, що створення нового універсального кулемета почали невдовзі після впровадження у виробництво „МҐ.34“, робота над ним до прийняття на озброєння затягнулася на кілька років. Замінити у виробництві свого попередника він так і не зміг, а на фронті тим більше. У кінці війни на озброєння піхоти почали приймати кулемети , раніше зняті із озброєння авіації.

Отже, починаючи з 1935 року керівництво Вермахту прийняло концепцію створення нового універсального кулемета і згодом оголосило конкурс. Спочатку завдання було на повну заміну випуску „МГ.34“. У 1937 році в конкурс включилися відразу кілька компаній. Серед них – маловідома тоді „Metall- und Lackwarenfabrik Johannes Großfuß“. Конструкторську групу очолив інженер фірми Großfuß (Ґроссфусс) Вернер Грунер (Werner Gruner). У радянських джерелах прізвище найчастіше писали як „Грунов“.

Навесні 1938 року були проведенні конкурсні випробування кулеметів, в яких перемогу здобув кулемет Грунера. Але він підлягав доопрацюванню. Протягом наступних років зразок вдосконалювався і проходив випробування. Перше офіційне позначення відоме як Maschinengewehr 39, потім – MG.39/41. У кінці 1941 року виготовили 1,5-тисячну партію для армійських випробувань на радянсько-німецькому фронті.

На початку 1942 року кулемет був офіційно прийнятий на озброєння як 7,92-mm Universal-Maschinengewehr Modell 42 (7,92-мм Універсал-Машиненґевер Моделл 42 / універсальний кулемет моделі 1942 року). Така назва зустрічається дуже рідко. Зазвичай застосовують Maschinengewehr 42. Кулемет є другим у світі універсальним кулеметом що також створений у Німеччині. Крім „Großfuß“ MG.42 виготовляли Mauser-Werke, Wilhelm Gustloff Werke,Steyr-Daimler-Puch та інші підприємства. До кінця війни було виготовлено більше 400 тисяч одиниць. Конструкція кулемета в порівнянні з „МҐ.34“ не тільки вищу технологічність, а й була позбавлена кількох практичних елементів. Наприклад, боєживлення проводилося тільки з однієї сторони, що заважало встановлювати MG.42 в деяких зразках танків. Але кулемет встановлювали на колісних і гусеничних бронетранспортерах. Також, як зенітні установки, в тому числі стаціонарні, спарені. Проте, під час 2 Світової війни зразок більше поступав у піхотні підрозділи. Перше бойове застосування пройшло в Африці.

Кулемет застосовувався переважно німецькими військами. Також – трофейні у військах СРСР, США та інших країн.

„Машиненґевер 42“ має конструкцію, що суттєво відрізняється від свого попередника. Лише їх форми і робота автоматики мають часткову схожість.

Загальне компонування MG.42 подібне до MG.34 і має прогресивну схему : ствол, затвор, повертально-бойовий механізм та приклад розміщено на одній лінії. Ствольна коробка виходить назад за ручку управління і закривається затильником з прикладом. Механізм боєживлення знаходиться над ручкою управління. Для здешевлення та прискорення виробництва деякі вузли спрощено, а для надійності роботи автоматики у важких умовах збільшено технологічні допуски. Також застосовано елементи для взаємозамінності : стрічки, патронні коробки, оптичні приціли, станки.

У „МҐ.42“ вперше застосовано спосіб замикання, широковідомий пізніше застосуванням у зразках компанії „Хеклер-Кох“ : кулеметах, автоматичних гвинтівках, пістолет-кулеметах.

„МҐ.42“ сконструйовано для застосування із німецьким стандартним гвинтівково-кулеметним набоєм 7,92×57 Mauzer М1903/05.

Принцип роботи автоматики – КВС. Застосовано надульний пристрій, що забезпечує надійність роботи. Постріл проводиться із заднього положення затвору. Замикання патронника проводиться при підході затвору вперед роликами, встановленими на бойовій личинці затвору. Затвор складається з кількох основних частин : стебла, бойової личинки, клин, ударник, вузол екстрагування. Ролики встановлені у личинці рухомо. При підході затвору вперед клин змушує ролики розходитися в сторони і вони входять у бойові уступи казенної частини стволу. Одночасно клин вдаряє по ударнику, бойок якого розбиває капсуль патрону. Після пострілу ствол і затвор відходять назад на кілька міліметрів назад, щоб ролики вийшли з уступів стволу. Тепер клин служить прискорювачем затвору. Затвор відкидається назад, стискаючи повертально-бойову пружину. Проходить екстрагування гільзи. У кінці ходу затвор вдаряється в буфер, встановлений у затильнику ствольної коробки і починає рух вперед. Під час ходу затвору пересувається стрічка і наступний патрон стає на лінію досилання та входить у патронник за допомогою затвору. Повертально-бойовий механізм розміщено у ствольній коробці між затвором і затильником. Зведення затвору вручну проводиться ручкою, розміщеною справа на ствольній коробці. У перших випусках ручка була традиційною для німецької зброї того часу : масивна, Т-подібна ; пізніше встановлювали горизонтальну ручку. В обох випадках ручка при стрільбі не рухається. Екстрагування гільз проходить через вікно у ствольній коробці вниз. Вікно закривається кришкою.

Спусковий механізм розміщено в ручці управління. У порівнянні з „МҐ.34“ новий зразок розрахований на ведення вогню тільки у автоматичному режимі. Кулемет обладнано ручним запобіжним пристроєм, який приводиться в дію пересувним стержнем, встановленим впоперек ручки. Взимку на ручку встановлювався спеціальний пристрій для ведення вогню в рукавицях.

Ствол кулемета швидкозмінний, розміщений у ствольному кожухові. На відміну від стволу „МҐ.34“ ствол дещо коротший і має тонші стінки. Канал стволу з 4^-ма правосторонніми нарізами правого ходу. У кінці кожуха приєднується надульний пристрій, приєднаний зовні та втулка стволу, розміщена всередині. Ствольний кожух виготовляється однією деталлю із ствольною коробкою і мають перегородку у місці входу стволу. Згори, зліва і знизу кожуха є поздовжні отвори для вентиляції. З правого боку кожух має виріз від дульної частини до ствольної коробки. Укінці цього вирізу встановлено шарнірні дверцята з тримачем стволу. Дверцята у задній частині мають замикач для з’єднання із ствольною коробкою. Для заміни стволу слід відкрити дверцята. Тримач стволу витягує його назовні, а стрілець рукою витягує ствол із кожуха. У передній частині ствол входить у втулку, яка в свою чергу з’єднана із надульним пристроєм. Надульник складається з двох частин : нерухомої, що приєднується до ствольного кожуха та рухомої з конусним полум’ягасником. Під час пострілу ствол відходить назад разом з втулкою і полум’ягасником. Порохові гази посилюють віддачу діючи на надульник. Силу їх дії можна регулювати обертаючи надульник і фіксуючи за допомогою 8^-ми канавок на ньому та важеля, встановленого зверху на кожухові. Після роз’єднання із затвором ствол повертається вперед за допомогою системи ствольних пружин. Ця система складається з трубчастого корпусу, чотирьох пружин і штока. Корпус закріплено у ствольній коробці. Механізм налаштовано не тільки на повертання стволу вперед, а й амортизацію під час повернення затвору вперед.

Механізм боєживлення також дещо спрощено. Залишено тільки лівосторонню стрічкову подачу. Стрічка металева, місткістю 50 набоїв. Вкладається у круглу коробку, яка приєднується з лівого боку до ствольної коробки. Також застосовують прямокутні коробки, де кілька стрічок з’єднуються за допомогою патрону. З’єднувати стрічку можна і коли вона знаходиться в кулеметі. Подавальний механізм встановлено у кришці, яка закриває ствольну коробку і стрічкоприймач зверху. Важелі подачі з’єднуються із затвором.

Прицільні пристосування у кулемета „МҐ.42“ при застосуванні в ручному варіанті – механічні. Оптичні приціли встановлюються на станок. Цілик розміщено на секторній планці, мушка – на складальній стійці. Основи планки і стійки закріплені на ствольному кожухові. Планка від’юстирована на дальність 2000 м кроком 100 метрів. Для ведення зенітного вогню на кожухові стволу закріплювали кільцевий приціл. Оптичні приціли застосовувалися такі ж , як і в МG.34 – МGZ.34 та МGZ.40. Для ведення вогню з укриття застосовували перископічний пристрій.

Ручка управління також аналогічна ручці попередньої моделі.

Приклад дерев’яний з металевою трубчастою основою у яку вставляється буфер затвору, а сама основа надівається на ствольну коробку. Амортизатор витягується при обслуговуванні, а для закріплення основи служить защіпка.

Сошка має дві точки кріплення : у кінці ствольного короба і біля ствольної коробки.

Застосовувалися станки „Laffette 34“ або „Laffette 42“.

Люлька станка 1934 року має амортизатор до якого безпосередньо приєднується кулемет. Така схема забезпечує кращу стійкість при стрільбі та точність. Станок має механізми горизонтального і вертикального наведення, функції розсіювання. Також – встановлювався у положення для зенітної стрільби. У похідному положенні станок складався у в’юк для перенесення на спині.

Станок зразка 1943 року мав кращі характеристики але інформація про його випуск та застосування має протиріччя.

Під час війни було створено спрощену модифікацію МG.45, але на озброєння прийняти не встигли і випуск не проводили.

ТТД  Maschinengewehr 42 :

довжина стволу : 533 мм ;

прицільна дальність : 2000 м ;

ефективна дальність : 1200  ;

початкова швидкість кулі : 755 - 800 м/с ;

темп вогню : 1200 пострілів за хвилину ;

бойова швидкострільність : до 300 постр./хв.;

місткість патронних коробок : 50 + ;

маса кулемета (ручного) : 11,5 кг ;

маса станка-лафета : 20,5 кг ;

довжина : 1220 мм.

Після закінчення 2 Світової війни кулемет застосовували по всій Європі. Згодом, після створення Бундесверу, кулемет був прийнятий на його озброєння і почав нове життя. Зразок було оновлено. Його набоєм став стандартний патрон НАТО 7,62×51. Майже кожна деталь чи вузол зазнав покращення. Спочатку кулемет був відомий за початковим позначенням, потім як МG.42/59 ; а з 1968 року – МG.3. Відтоді кулемет був прийнятий на озброєння або застосовувався у десятках країн світу.

Югославія прийняла на озброєння кулемет МG.42 відразу після створення власних збройних сил. Спочатку це були трофейні кулемети. А з 1953 року було налагоджено випуск кулемета на „Чрвеній заставі“. М-53виготовлявся для застосування з патроном 7,92-мм „Маузер“, як і кілька інших зразків.