Станковый Горюнова СГ – 43
Станковый Горюнова Модернизированный – СГМ
С Р С Р
У 1942 році в Ковровському проектно-конструкторському бюро паралельно велася розробка двох систем станкових кулеметів за завданням конкурсу на створення зразка для заміни „Максима“. Авторами розробок були В. Дєгтярьов з ДС-42 і конструкторська група у складі П. Горюнова, В. Воронкова та М. Горюнова з ГВГ. Як відомо, Дєгтярьов удосконалював свій невдалий ДС-39, над яким працював понад десятиліття. ГВГ створювався з кінця 30-их років. При підведенні підсумків, В.О. Дєгтярьов доповів Сталіну, що розробка групи під керівництвом Петра Горюнова краща і її слід приймати на озброєння. Також зброяр запропонував встановлювати кулемет на станок який розроблявся для його кулемета і був кращим. Так закінчилася „кулеметна драма“, названа так за відсутність на озброєнні РСЧА сучасного на той час станкового кулемета у складний воєнний період. Проте і ця розробка уже не була передовою. Армії світу переходили на універсальні зразки кулеметів, які у радянській армії з’явилися лише у 1961 році. Але кулемет системи Горюнова продовжує службу і сьогодні.
На озброєння зразок був прийнятий 14 травня 1943 року з назвою „7,62-мм станковый пулемёт обр. 1943 г. конструкции Горюнова (СГ-43) на станке Дегтярёва“. Станок був створений Г. Гараніним і його називають також як „Дєгтярьова – Гараніна“. Випуск було запроваджено на Ковровському збройному заводі №2, де спеціально збудували новий виробничий корпус. З осені 1943 року кулемет почав поступати у війська. У 1944 році випуск СГ-43 почали і на заводі у Златоусті. Робота над конструкцією та розгортання випуску підірвали здоров’я Петра Горюнова і 23 грудня 1943 року 42-річний зброяр помер. У 1946 році конструкторам П. Горюнову (посмертно), В. Воронкову та М. Горюнову була присуджена Сталінська премія. Також Петро Горюнов був посмертно нагороджений орденом Леніна.
Протягом 1944-45 років СГ-43 вдосконалювали інженери КБ та заводу. Були внесені зміни у механізм замикання стволу, подавальний, газовий та інші вузли. Також застосовувався ствол з кільцевим оребренням стволу.
З 1944 року СГ-43 частково встановлювали на новий станок. Точніше, на модернізований колісний станок розробки Гараніна-Селєзньова, який створювався для кулемета „Максим“. До кінця війни фронт отримав більше 80.000 одиниць СГ-43.
Кулемет застосовувався на всіх фронтах ВВВ, а потім і в боях з Японією. Після війни СГ-43 передавався для озброєння армій визволених країн Європи.
Оптимізуючи збройні сили до мирного часу військове керівництво залишило кулемет Горюнова на озброєнні. У піхоті він перебував у підрозділах батальйонної ланки. У ротах застосовувався новий варіант ДП – РП-46. Стрілецькі взводи озброювалися ДП і ДПМ.
В умовах мирного часу випуск кулемета не вимагав значної масовості. Тому перевага надавалася надійності. Зразок пройшов модернізацію з внесенням змін воєнного часу та частково нових і був прийнятий на озброєння як СГМ (станковый Горюнова модернизированный). Індекс ГАУ – 56-П-428.
Кулемет СГМ виготовлявся із стволом з поздовжніми ребрами, який створили ще під час війни але він не підходив для масового випуску. Крім колісних станків, кулемет встановлювався на нову 3-ногу конструкції Сідоренко-Маліновського. Але протягом експлуатації використовували СГ-43 та СГМ з різними поєднаннями стволів і станків.
Кулемети Горюнова у СРСР виготовлялися до початку 60-их років, потім замінювалися універсальним кулеметом Калашникова ПК, а перебували на озброєнні до кінця існування Союзу. Останнє „Наставление по стрелковому делу. 7,62-мм пулемёт Горюнова…“ було випущено у 1984 році.
Одночасно з модернізованим СГМ на озброєння було прийнято два основних варіанти кулемета для бронетехніки – СГМБ (бронетранспортерний) і СГМТ (танковий). Хоч насправді такі назви досить умовні і відрізняються наявністю механізму електроспуску в СГМТ. Кулемети встановлювалися як зенітні на баштах і бронерубках, основні на бронекорпусі, курсові, спарені з гарматою або крупнокаліберним кулеметом.
СГМБ був основним озброєнням розвідувальної машини БРДМ-1, одним із варіантів озброєння бронетранспортерів БТР-40, БТР-50 і БТР-60 перших випусків. Як допоміжне озброєння кулемет встановлювали на авіадесантні „самохідки“ АСУ-57 та АСУ-85. СГМ став основним кулеметом у танків післявоєнного випуску : плаваючого ПТ-76, основних Т-44, Т-54 та у Т-55 і Т-62 перших серій. Також кулеметом озброювали інженерні машини.
Як піхотний і як встановлений на танках та бронетехніці кулемет постачався арміям десятків країн світу. Також виготовлявся у Чехословаччині, Польщі, Китаї, Угорщині, Єгипті. Встановлювався на різноманітну техніку, яка виготовлялася у цих країнах. На базі конструкції створено кілька інших зразків кулеметів (не обов’язково станкових).
Українські збройні сили не мали на озброєнні кулемета СГМ та його варіацій. Можливо він зберігався на складах з часів СРСР. Але останнім часом з’явилася інформація про переобладнання на одному із заводів для потреб військ, що ведуть бойові дії на сході країни, розвідувальної машини БРДМ-2 у патрульний варіант з встановленням замість башти крупнокаліберного ДШКМ та кількох СГМ.
Кулемети СГ-43 і СГМ сконструйовані під патрон 7,62×54R Мосін.
У роботу автоматики покладено принцип ВПГ. Механізм газовідведення встановлено знизу стволу. Газова камера обладнана регулятором на 3 положення. Шток газового поршня приєднано до затворної рами. Постріл проводиться з відкритого стволу повертально-бойовим механізмом після замикання патронника. Замикання здійснюється перекошуванням затвору в горизонтальній площині та входженням його за бойовий уступ ствольної коробки.
Розбивання капсуля проходить від удару затворної рами по ударнику уже при замкненому стволі. Повертально-бойова пружиина задньою частиною надягається на шток, приєднаний до затильника ствольної коробки, а передньою – входить у канал у затворній рамі. Зведення механізму у бойове положення проводять ручкою яка у СГ-43 розміщена знизу ручок управління. У наступних версіях ручку перенесли на праву сторону ствольної коробки.
Спусковий механізм розміщено у затильнику ствольної коробки. Він забезпечує автоматичний режим вогню. Управління вогнем здійснюється за допомогою двох вертикальних ручок. Спуск проводиться натисканням на клавішу, встановлену між ручками. Кулемет обладнано ручним запобіжним пристроєм з важелем на затильнику.
Ствол у всіх зразків швидкозмінний. У СГ-43 його поверхня гладка. СГ-43 випуску 1944-45 рр. частково виготовлялися із стволами з поперечними кільцями для ефективнішого охолодження. Стволи для кулемета СГМ мали на поверхні поздовжні канавки. Канал стволу у всіх зразків, як правило, хромувався. Нарізи : 4 правосторонні, кроком 240 мм ; довжина нарізної частини – 665 мм. Маса стволу – 4,1 кг (СГМ). На дульний зріз стволу приєднувався конусний полум’ягасник. Для змінювання стволу та перенесення кулемета служила ручка встановлена на стволі.
Боєживлення кулемета створено з використанням металевої стрічки. Також можна застосовувати тканинну стрічку від „Максима“. Стрічка з’єднувалася з окремих стрічок місткістю 50 набоїв і вкладалася у металеву коробку. Маса спорядженої коробки – 9,4 кг.
Прицільні пристрої складаються з прицілу для наземного вогню, мушки і знімного зенітного прицілу. Цілик переміщується по стійковій складальній рамці. На її лівій і правій сторонах нанесено поділки для ведення вогню легкою (2000 м) та важкою (2300 м) кулями. Для боротьби з повітряними цілями приєднувався кільцевий приціл зразка 1944 року. Для ефективнішого ведення зенітного вогню кулемет мав у комплекті наплічники.
Кулемети системи Горюнова встановлювалися на піхотні станки трьох зразків.
Станок конструкції Дєгтярьова-Гараніна мав одну стрілу, яка складалася під низ для ведення вогню з окопу, різних незручних положень і для транспортування. До станка приєднувався щит який вгорі мав відгин. Для ведення зенітного вогню тіло кулемета знімалося із станка. Станок перекидався стрілою вгору з додатковою опорою вигином щита. Тіло кулемета прикріплювали до пристрою в кінці стріли. Це забезпечувало круговий обстріл.
Станок Гараніна- Селєзньова мав дугоподібний хобот з пристроєм для зенітного вогню. Переведення у зенітне положення проводили таким же чином. Щит не встановлювався. Дуга станка також складалася.
Станок Сидоренко-Малиновського – 3-ножний, з двома задніми та однією передньою ногами-опорами. Усі опори могли регулюватися по куту нахилу, а задні – і по довжині. Щит не встановлювався. Для ведення зенітного вогню вертлюг кулемета встановлювали у вертикальне положення.
Станки забезпечували горизонтальний кут обстрілу 90о по наземних цілях і 360о із зенітного положення.
У комплект кулемета входять : стволи, патронні коробки, стрічки, ключ для стволу, комбінований ключ, розкладний шомпол, мастильниця, молоток та інше приладдя для обслуговування.
ТТД СГМ :
довжина стволу : 720 мм ;
початкова швидкість кулі : 800 – 8500 м/с ;
прицільна дальність : 2300 м ;
дальність ефективного вогню : 1000 м ;
темп стрільби : 600-700 постр./хв.;
бойова швидкострільність : до 300 п./хв.;
місткість стрічки : 250 ;
маса тіла кулемета : 14 кг ;
маса кулемета СГ-43 з щитом : 41 кг ;
маса на колісному станку : 37 кг ;
маса на 3-ножному станку : 28 кг ;
довжина тіла : 1140 мм ;
довжина повна на колісному станку : 1550 мм.
| 
