Пулемёт системы Максим
Р о с і я / С Р С Р
Розвиток кулеметів системи „Максім“ у Росії розпочався невдовзі після його створення. Конструктор кулемета Хайрем Мάксім (Hiram Maxim) активно рекламуючи свою розробку в Європі, звернув увагу і на Російську імперію. На початку 1887 року в Петербург привезли перші кулемети (за термінологією того часу – автоматичні картечниці) для огляду і проведення стрільб. Після цього Х. Максіму замовили кулемет для випробувань, але вже з 10,67-мм набоєм, що застосовувався у російських гвинтівках системи „Бердан“. 8 березня 1888 року один з таких кулеметів, привезених в Росію, випробував імператор Алєксандр III, що було одним з трюків Х. Мάксіма : з кулеметів, що пропонувалися на озброєння у країнах Європи, стріляли перші особи держави. Цей кулемет, варіант зразка 1886 року, мав подвійне управління ведення стрільбою – пістолетна ручка з спусковим гачком і дві вертикальні ручки з клавішним спуском, що стали класичними для „Максима“. Після випробувань було прийняте рішення про перевагу кулемета над картечницями і прийняття його на озброєння. Але в цей час у Росії велися роботи над заміною гвинтівки Бердана на новий зразок зменшеного калібру. 1891 року на озброєння прийнято гвинтівку Мосіна з 3-лінійним (7,62-мм) патроном розробки Роговцева (більш відомим як „Мосін“) і впровадження кулемета затягнулося. Було вирішено подальші розробки проводити з уже новим патроном. Переговори про випуск кулеметів велися не тільки з компанією „Віккерс“, яка на той була виробником „Максимів“ у Англії, а й з французькими та німецькими фірмами. Поставлені кілька кулеметів проходили випробування та доопрацювання російськими зброярами.
28 травня 1895 року офіційно на озброєння російської армії прийнято „3-линейный автоматический пулемёт Максима“. У зв’язку з недостатністю фінансування, в першу чергу поступали на озброєння фортець для заміни картечниць. Хоч було визнано їх доцільність також у сухопутних підрозділах і на флоті. Кулемети виготовлялися у „артилерійському“ виконанні – на лафеті з високим захисним щитом. Пересування такої системи у поході здійснювалося кінною тягою разом з передком.
На початку 20 сторіччя „Максіми“ уже поступали в піхоту. Було заплановано мати роту з 8 кулеметів у кожному піхотному полку та кавалерійській дивізії. З Німеччини поступали кулемети в’ючного типу з 3-ножними станками. Але зразки які виготовлялися англійською „Vickers“ та німецькою DWM були надто дорогими, особливо з урахування перевезення. Тому в 1902 році прийнято рішення про ліцензоване виробництво кулеметів „Імператорським Тульським збройним заводом“. Завдання з впровадження виробництва кулеметів отримав начальник майстерні ІТОЗ капітан П. Третьяков і старший майстер І. Пастухов. За домовленістю з „Віккерс“, отримано необхідні документацію і обладнання. Роботу над власним випуском пришвидшив і початок російсько-японської війни 1904-05 рр. У травні 1905 року ТОЗ почав серійний випуск кулемета. Для вироблення його вузлів (метал, колеса, стрічки, станки) працювало кілька підприємств Росії.
Застосовувалися лафети двох типів : фортечний і піхотний. Між собою вони відрізнялися розмірами, масою і конструктивними особливостями, пов’язаними з призначенням. Повна маса кулемета (лафет, тіло, вода, ЗІП, патронний ящик на 450 набоїв) фортечного зразка становила 244 кг, а піхотного – до 300 кг.
На основі напрацювань як російських зброярів і технологів, так і німецьких та британських, було підняте питання про оновлення конструкції „Максима“. Та головною вимогою модернізації було зменшення ваги кулемета і пристосування конструкції для використання набою з гострокінцевою кулею. Роботами з модернізації керували полковник Третьяков і майстер Пастухов. Розробку колісного станка для заміни лафета провів полковник А. Соколов. Він також створив похідний кінний 2-колісний віз для перевезення кулемета, патронних ящиків, ЗІПу. „Станковый пулемёт Максима образца 1910 года“ прийнято на озброєння та розпочато його випуск з 1911 року. У конструкцію внесено зміни, які сприяли технологічності, деталі з кольорових металів почали виготовляти стальними. Кулемет став легшим не тільки через заміну лафета станком, а й зменшення ваги тіла. Покращилися тактичні характеристики і надійність. У такому вигляді кулемет „Максім“ служив під час 1 Світової війни та подій громадянської війни.
Станок Соколова у початковому вигляді мав схожість з німецьким – до дуги приєднано дві ноги. Кулемет можна було встановити у положення стрільби стоячи – дуга і ноги встановлювалися під кутом. Згодом ноги перестали виготовляти.
З 1914 року частина кулеметів встановлювалася на 3-ножний станок. У 1915 році частина заводів випускала станок розробки Колєснікова, який відрізнявся зменшеною масою і можливістю закріплювати станок і сам кулемет під кутом, що дозволяло вести вогонь на схилах без підготовки ґрунту.
Виготовлявся кулемет Тульським заводом, Ковровським, Іжевським, заводами у Петербурзі (Ленінграді) та іншими.
Кулемет „Максім" російської розробки перебував на озброєнні у Польщі. Згодом вони були замінені кулеметами з 7,92-мм набоєм "Маузер". Під час ВВВ польські формування у РСЧА застосовували радянські "Максими". Використовувала "Максими" і Фінляндія. Спершу – після отримання незалежності, а потім і трофейні зразки. З 1933 року на озброєння фінської армії поступав модернізований М/32-33 на 3-ножному станку без щита під фінський варіант патрону 7,62×53.
 
Трофейні кулемети застосовувалися також німецькою армією.
З початком механізації російської армії кулемети „Максим“ встановлювали на різні види техніки : автомобілі, броньовики, танки, бронепоїзди, літаки (серед них і на найбільші того часу – „Ілля Муромець“).
Але мабуть найвідомішою серед мобільних установок є „Тачанка“. З’явилася вона під час Громадянської війни і застосовувалася до кінця Другої Світової війни. У тому числі і в зенітному варіанті.
У роки Великої Вітчизняної війни кулемети „Максим“ встановлювалися на механізовані „тачанки“ – джипи ГАЗ і „Вілліс“.
У 20-ті роки в СРСР створено два варіанти кулемета. Піхотний „Максим-Токарев“ – ручний кулемет з стволом повітряного охолодження, розробки Ф. Токарєва і прийнятий на озброєння 1925 року. Виготовлявся до 1928 року і був замінений кулеметом ДП. Авіаційний варіант – ПВ-1 (пулемёт воздушный) створено у 1926 році під керівництвом А. Надашкевича. Кулемет також з повітряним охолодженням. Виготовлявся до 1940 року і ним озброювали винищувачі від „И-2“ до „И-15“ та розвідники і штурмовики типу Р-5. ВА-1 мав кілька версій : турельний, синхронний, криловий, спарений.
Наступна модернізація піхотного кулемета пройшла у кінці 20-их років і покращувала експлуатаційні і технологічні властивості. У приціл ввели подвійну шкалу для важкої кулі. „7,62-мм станковый пулемёт системы Максима образца 1910/30 года.“ прийнято на озброєння у 1930 році з індексом ГАУ „56-П-421“.
1931 року для „Максіма“ на озброєння був прийнятий колісно-триножний станок розробки С. Владімірова. Головної проблеми (зменшення ваги) він не вирішив, але був універсальним. Кулемет можна було встановлювати у положення стрільби стоячи і для зенітного вогню. Все ж, основним станком залишалася розробка Соколова.
Також у 1931 році на озброєння була прийнята зенітна 4-ствольна установка М4 конструкції Н.Ф. Токарєва. Вона складалася з чотирьох кулеметів „Максим 1910/30 р.“, розміщених на тумбі. М4 встановлювали на техніці, землі та будівлях.
У 30-ті роки частину кулеметів для навчальних цілей обладнували установкою розробки М. Блюма. Зверху на „Максим“ приєднували міні-кулемет з набоями 5,6×15LR у диску. Управління велося як при стрільбі з штатного зразка.
Після завершення „фінської“ війни у випуску кулемета провели деякі зміни. Найбільш помітним зовнішньо стало введення нового кожуху з широкою горловиною, що полегшило наповнення водою і дало змогу застосовувати сніг.
У кінці 1930-их років кулемет системи Максіма вирішили замінити розробкою В. Дєгтярьова. ДС-39 мав недоліки, але був значно легшим. З 1940 року випуск Максимів припинили. Але експлуатація у військах виявила, що ДС-39 не може застосовуватися у польових умовах і 1941 року, за кілька днів до початку війни, випуск кулемета „Максім“ вчасно відновлено. У конструкцію внесли останні якісні зміни і спростили приціл, залишивши одну шкалу, введено боєживлення металевою стрічкою. Оновлений зразок виготовляли з жовтня 1941 року. Це була остання модернізація „Максима“, який випускали до 1945 року. З жовтня 1943 року заводи переходили на випуск „станкача“ СГ-43.
Загальна кількість закуплених і виготовлених „Максимів“ не відома, складає кілька сотень тисяч екземплярів.
Кулемет „Максім“ російсько-радянського виробництва – станковий (переважно колісного типу) зразок з рідинним охолодженням, призначений для ведення ефективного вогню на дальності до 1000 метрів. Надійний і потужний зразок з надмірною масою.
Російські кулемети „Максім“ від 1895 року створювалися під патрон 7,62×54R Мосін.
Основні вузли кулемета „Максим“ : тіло, станок, щит, стрічка для набоїв, як правило, з коробкою.
Тіло кулемета складається з таких основних частин і механізмів : короба, у якому розміщені замок з рамою ; механізми автоматики, спусковий, живлення ; кришка короба ; ствол з кожухом ; затильник короба з органами управління ; повертальний механізм ; прицільні пристосування. Ствол встановлений у кожухові, який служить його направляючим та резервуаром охолоджувальної рідини (води), і з’єднаний (ствол) з рамою, встановленою у коробі.
Для роботи автоматики застосовано принцип КВС. Надійний відхід стволу здійснюється не тільки енергією віддачі, а й за допомогою надульника. Замикання стволу проводиться за допомогою колінчато-шарнірного пристрою, що складається з двох важелів : шатуна і мотиля. Шатун приєднаний до замка-затвору, а мотиль до рами. На вісі мотиля ексцентрично встановлена ручка затвору, яка здійснює маятниковий рух. Замок рухається вперед-назад, а його личинка вгору-вниз. Постріл здійснюється при замкненому патроннику стволу бойовою личинкою замка. Під час пострілу енергія відбою і сила порохових газів у надульнику відкидають ствол з рамою і затвором назад. Після 26-мм руху, за допомогою затворної ручки, проходить складання шатуна і мотиля вгору і роз’єднання замка з стволом. Ствол зупиняється, а затвор продовжує рухатися назад ще 95 мм. При відході замка личинка одночасно витягує патрон з стрічки, а гільзу з патронника. Потім переміщується вниз на лінію досилання і екстрагування, відповідно, патрону в ствол і гільзи у трубку екстрагування. Замок, повертаючись у переднє положення, загонить патрон у ствол та екстрагує гільзу. Повертальний механізм знаходиться у окремому корпусі на лівому боці короба. Пружина працює на розтяг. Для цього вона з’єднана ланцюжком з віссю затворної ручки. Ланцюжок намотується на вісь, при повороті ручки, розтягуючи пружину. А потім пружина стискається, тягнучи ланцюг, повертає вісь у зворотньому напрямі, розпрямляючи мотиль і шатун, які рухають замок-затвор вперед. При його підході у переднє положення проходить замикання патронника. Пересування стрічки здійснюється рухом стволу.
Постріл проводиться тільки у автоматичному режимі ударником, розміщеним у замку за допомогою спускового механізму, встановленого у затильнику і з’єднаного із замком тягою. Ударник готовий до пострілу при правильному знаходженні личинки, коли її отвір дозволяє вдарити по капсулю. Спуск проводиться натисканням на клавішу-гашетку. Кулемет обладнано запобіжним пристроєм, важіль якого знаходиться над спуском.
Ствол кулемета Максим важить 2,105 кг. Канал має 4 правосторонні нарізи з кроком 240 мм. У передній частині кожуху є муфта для утримання стволу і його направлення під час руху. На зовнішній поверхні нарізана різьба для накручування дульного пристрою. Порохові гази вириваючись за кулею, розширюються у надульнику, штовхаючи ствол назад. Після цього відкриваються додаткові отвори для виходу газів. Кожух стволу виготовлявся гладким або рифленим. Об’єм води – 4 літри. Починаючи з 1940-41 року виготовлялися кожухи з широкою горловиною. Відведення пари шлангом у радянській армії як правило не застосовували. Для герметизації отворів у місці руху стволу застосовували азбестовий шнур.
Боєживлення кулеметів зразка 1905 і 1930 років проходило з тканинних стрічок, спорядженою масою 7,3 кг. Останні випуски були пристосовані під металеву стрічку. Для цього встановлювали новий стрічкоприймач. Подача проводилася з правого боку. Укладалися стрічки у жерстяні коробки.
Прицільні пристосування відкритого типу. Основа мушки встановлена спереду на ствольному кожухові, основа прицілу – на коробі. Приціл стійковий, у різні роки випуску змінювався. Цілик з механізмом введення бокових поправок. У похідному положенні стійка складається. На кулемет могли встановлюватися квадранти для ведення стрільби на велику віддаль або зенітні.
Відомі оптичні приціли зразків 1916 року і 1932 року. Але про їх застосування з кулеметами інформація відсутня.
Основним станком кулемета зразка 1910 року до кінця випуску була розробка Соколова. Станок складався з нижньої та верхньої частин. Нижня частина : колісний хід, дугоподібний хобот з сошником, прямокутний стіл. Верхня частина : кругла основа для встановлення на стіл, вертлюг з механізмом грубого і точного наведення, кріплення щита.
Станок забезпечував горизонтальний обстріл у секторі 70о при вертикальному куті : -19о – +18о. ширина ходу коліс – 0,5 м. висота лінії вогню – 500 мм.
Також застосовувалися станки Колєснікова і Владимірова. Універсальний станок Владімірова дозволяв встановлювати кулемет на 3-ногу і вести обстріл в секторі 360о.
Захисні щити різних років випуску та модифікацій мають деякі відмінності. У зразків кулеметів, призначених для встановлення оптичних прицілів, щит мав отвір, що закривався поворотною кришкою. Маса стандартного щита – 9 кг.
У комплект кулемета входив запасний ствол, ЗІП, патронні стрічки з коробками.
ТТД кулемета Максим 1910 / 1930 / 1941 :
довжина стволу : 721 мм ;
початкова швидкість кулі : 800 – 870 м/с ;
прицільна дальність : 2300 м ;
дальність дійсного вогню : до 1000 м ;
місткість стрічки : 250 ;
темп стрільби : 600 постр./хв.;
бойова швидкострільність : 250-300 постр./хв.;
маса тіла кулемета : 24,5 кг ;
маса станка Соколова : 44 кг ;
довжина тіла : 1700 мм.
Останнє застосування кулемета зафіксовано у наші дні. Бійцям українських збройних сил, які захищають Донецький аеропорт, "подарували" Максима, який і на третьому сторіччі свого існування справляється із завданнями не гірше за своїє молодших "послідовників".
 
Протягом 2015 року застосування кулеметів "Максим" ЗС України неодноразово було помічено на різних ділянках фронту. А от більш новий ручний РП-46 зустрічається зовсім рідко.
| 
