Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » станкові кулемети

Maxim-Vickers

Maxim - Vickers Mark 1 .303

В. Б р и т а н і я

Перший у світі кулемет є також і найвідомішим. Принаймні, у колишньому СРСР ця назва була відома як і „Калашников“. Загальній масі невідомо, що „Максім“ – не російське ім’я, а прізвище американця, але старше покоління чітко уявляє обриси цієї зброї. Кулемет вперше з’явився і застосовувався у Великій Британії, хоч офіційно на озброєння був прийнятий більше ніж через 10 років. Зразок приймався на озброєння або застосовувався у багатьох країнах світу. Найвідоміші : Велика Британія, Росія/СРСР, Німеччина, Швейцарія. До цього часу перебуває на озброєнні деяких країн як зброя запасу.

Загалом, кулемет Максіма застосовувався у десятках країн Європи, Америки, Азії, Африки та у Австралії з більшістю гвинтівкових патронів світу від 6,5 мм до 12,7 мм.

Хайрем Мάксім (Hiram Maxim) за своє життя створив або вдосконалив сотні різних механізмів, машин, пристосувань у різних сферах життя і діяльності людини : насоси, електролампочки, електромашини, кірасу, шкільну дошку, літак. Але своє ім’я залишив у конструкції кулемета. Американець за походженням, Х. Максім (1840-1916 рр.) перші роки свого життя і діяльності провів у США. Роботу над автоматичною зброєю розпочав також там. Перший запатентований проект автоматичної гвинтівки з’явився у 1973 році але з деяких причин робота на 10 років була призупинена. На початку 1880 років Максім переїжджає у Велику Британію, де крім інших робіт, проводить роботу і над зброєю. У 1883 році Максім сконструював і виготовив першу модель кулемета. Після вдосконалень конструкції, запатентував розробку. Протягом 1885-87 років зброяр покращує механізми, змінює деталі і вже успішно діючий кулемет пропонує військовим США, В. Британії, Росії та інших країн. Кулемет зразка 1887 року спроектований з використанням англійських гвинтівкових 11,43-мм набоїв. Крім самого кулемета, конструктор створив кілька варіантів станків і лафетів : триногі, колісні для ручного чи кінного переміщення. Випуск кулеметів розпочато у майстернях створеної компанії „Максім-Норденфельд“. Фінансування проводилося з допомогою „Vickers Engineering Company“.

Введення в арміях світу набоїв з бездимним порохом дало новий поштовх конструкції Максіма, підвищивши не тільки його тактичні можливості, а й забезпечивши стійку роботу механізму автоматики.

Перше замовлення на кулемети було від англійських військових. Бойове випробування „Максимів“ пройшло у 1893 році під час війни у Судані. Пізніше британські війська успішно застосовували кулемети під час колоніальних війн. Відоме їх застосування у англо-бурській війні. Незрозуміло тільки, чому офіційним прийняттям на озброєння вважається 1912 рік.

Х. Максім і компанія „Віккерс“ активно рекламували свій виріб у багатьох країнах Європи. Тому невдовзі замовлення поступили від Росії, Швейцарії, Німеччини. Максім модифікував кулемети для застосування з набоями, відповідно до країн призначення : 6,5-мм, 10,67-мм, 7,62-мм, 7,92-мм. Крім того, створив автоматичну 37-мм гармату.

З 1896 року виробництво кулеметів переведено на заводи „Віккерс“, де з допомогою фахівців компанії кулемет переконструйовано для використання з новим британським гвинтівковим набоєм 7,71×56R .303.

Компоновка кулемета „Максім“ стала класичною для станкових кулеметів нормального і крупного калібру. Система складається з двох основних частин : власне кулемета (або тіла) і станка. За весь час розвитку „Максимів“ було створено велику кількість станків. Вони поділяються на 3 основні групи : лафети, колісні станки і 3-ноги. Німецька армія застосовувала полозковий станок. Також Максім поєднував 3-ножний станок з лафетом. На далеку віддаль систему транспортували кінною тягою, а на місці бою застосовували і 3-ногу, які можна було переносити з місця на місце.

Хайрам Максім першим застосував для боєспоживання стрічку.

Ще одна особливість – застосування захисних щитів, які також відрізняються в залежності від варіанту, країни застосування. Кулемети встановлені на лафетах часто мали великі щити схожі на гарматні. Частина армій застосовували „Максіми“ без щитів. У російській армії та РСЧА СРСР щити використовували весь час. Конструктор у перших моделях застосовував колеса станка для захисту обслуги.

Крім піхотних моделей кулемети встановлювали на автомобілях, мотоциклах, танках, бронеавтомобілях, кораблях і навіть на аеропланах. Також застосовували як фортечну зброю.

У 1909 році спеціалісти „Віккерс“ модернізували кулемет Максіма. 1912 року зразок Maxim-Vickers Mark 1 офіційно прийнятий на озброєння британського війська. Кулемети активно застосовувалися під час 1 Світової війни. На базі конструкції був створений крупнокаліберний варіант та авіаційні кулемети. Усі вони застосовувалися під час 2 Світової війни. Незважаючи на прийняття на озброєння станкових кулеметів інших систем, під час війни було відновлено випуск „Максім-Віккерс“. Кулемети застосовувалися під час 2 Світової війни та після неї. Лише у 1962 р. кулемети „Максім“ зняли з озброєння армії Великої Британії, але остаточно їх позбулися у 1968 році. За іншими даними – у 70^-их рр.. Кулемети „Максім-Віккерс“ застосовували також армії Британської співдружності. Зенітні 12,7-мм 4-ствольні системи надходили під час війни до ЗС Радянського союзу, де застосовувалися переважно на флоті.

Піхотний станковий кулемет „Максім-Віккерс Марк 1 .303“ зразка 1909 року прийнятий на озброєння у 1912. Часткове удосконалення проходив у 1916 і 1919 роках. Спеціалістам вдалося зменшити масу як самого кулемета, так і станка у порівнянні з попередніми варіантами „Максім“ та російськими. У міжвоєнний період зразок майже не змінювався. Виготовлявся компанією „Віккерс Лтд.“ і Енфілдським королівським арсеналом.

Maksim-Vickers Mk.1 створений під патрон 7,71×56R .303 British.

Кулемет складається з тіла, стрічки з патронами, станка. Тіло кулемета складається з частин : короб з механізмами автоматики і боєживлення ; ствол з кожухом ; прицільні пристосування ; вузол кріплення до станка.

Охолодження стволу – рідинне (вода). Кожух стволу служить направляючим для стволу і ємністю для води (близько 4 літрів). Наповнення і зливання здійснюють через отвори у верхній і нижній частинах короба. При інтенсивній стрільбі вода нагрівається до закипання і випаровується. Тому в бою потрібно мати її запас. Пізніші випуски „Віккерсів“ мали паровідвідний шланг для зливу води у каністру.

Принцип роботи автоматики – КВС. Постріл проходить при замкненому стволі, за допомогою бойової пружини. Механізм автоматики – шарнірно-важільний. Механізм подачі стрічки повзунковий. Екстрагування гільз проходить крізь трубку, встановлену знизу стволу. Під час пострілу ствол і затвор відходять назад (ствол на 23 мм, затвор – 100 мм). При цьому одночасно витягується гільза з патронника і новий патрон зі стрічки, проходить зміщення замка затвору вниз і патрон потрапляє на лінію досилання, а гільза – проти екстрагувальної трубки. При підході системи, під дією повертальної пружини вперед, патрон входить у патронник, а гільза у трубку. Зведення затвору проводиться ручкою-важелем, встановленою справа на коробі. Повертальний механізм знаходиться у власному корпусі, приєднаному до короба зліва.

Короб зверху закривається подвійною кришкою : передня частина закриває приймач стрічки, а задня – сам короб.

Спусковий механізм ударниковий, забезпечує тільки автоматичний вогонь. СМ встановлений на затильнику короба. Спуск проводиться натисканням на клавішу із зовнішнього боку. Управління вогнем проводиться за допомогою двох вертикальних ручок. „Віккерс“ обладнаний ручним запобіжним пристроєм, важіль якого встановлено над спусковою клавішею. Затильник короба знімається для обслуговування.

У порівнянні з першими випусками „Максимів“ і виготовлених у Росії/СРСР, спеціалісти „Віккерс“ вдосконалили основну частину кулемета – короб з механізмами і зразки 1912-19 років та подальші випуски є більш технологічними і мають меншу висоту короба.

Ствол встановлений у кожухові, швидкозмінний. Канал стволу має 4 нарізи кроком 254 мм. У надульнику встановлена буферна пружина, яка повертає ствол вперед після пострілу. Ствол був удосконалений спеціалістами компанії, зменшено його вагу. Але при потребі можна була приєднувати і ствол „Максім“. Ствольний кожух виготовлявся з поздовжнім рифленням ; пізніше – гладким. Для уникнення опіків приєднували брезентовий чохол.

Боєживлення проводилося з подвійної брезентової стрічки, яка вкладалася у металеві або дерев’яні коробки різних типів в залежності від року випуску.

Прицільні пристосування протягом 1909-1943 років змінювалися більше через впровадження нових типів куль. Приціл стійковий, встановлений на коробі. Основа мушки встановлювалася на кожухові стволу. Також на кулемет встановлювали приціли для стрільби по площадковим цілям (до 4100 м), зенітні і оптичні.

Станок у кулемета „Максім-Віккерс Марк 1“ застосовувався одного типу – 3-ножний. Для зменшення ваги його переробляли кілька разів. Найдосконаліший варіант станка отримав індекс „Марк 4“. Станок на вигляд не масивний. Його основа – остов (вертикальна трубка), знизу якого є 3 напливи з отворами для приєднання ніг-опор. У верхній частині – диск з вертлюгом і станиною напівсекторної форми. З іншого боку станини – механізм точного вертикального наведення. Тіло кулемета приєднувалося у двох точках до станини – на вертлюг і на механізм точного наведення. Кут горизонтального обстрілу без зміни положення станка становив 45^о ; вертикальний кут обстрілу : -35 – +53^о. Механізм точного наведення забезпечував стійке положення вибраного кута пострілу. Ноги станка приєднувалися за допомогою важільного затискача, кожна окремо. Тому можна було встановити кулемет у необхідному положенні змінюючи кут нахилу опор. Висота лінію вогню змінювалася в межах 30 – 73 см.

У варіанті 1909 року кулемет оснащувався легким щитом, який приєднувався до станка.

У комплект кулемета входили запасні стволи, патронні коробки з стрічками, інструмент для обслуговування, мастильниці.