Станковий міномет-гранатомет Modele 1935

Ф р а н ц і я

Активне створення мінометів з початку 1930 років у багатьох країнах світу, сприяло виникненню зразків з поєднанням конструкцій кількох класів. У даному випадку – міномета і станкового вогнестрільного гранатомета. Але класу гранатометів (у сучасному розумінні) тоді не було. Визначенням „гранатомет“ користувалися, наприклад, у Німеччині для позначення звичайних мінометів.

Протягом 1930-45 років тільки кілька армій світу мали зразки, де поєднувалися властивості міномета і гранатомета : Велика Британія, Франція, США, Німеччина та Польща. Від міномета була взята міна, що застосовувалася у всіх зразках. До того ж, усі малого калібру. А от конструкція самої зброї мала небагато спільного з мінометами. Хіба що гладкий канал стволу. Заряджання найчастіше проводилося з казенного боку стволу. Головне – конструкції передбачали в першу чергу ведення настильного вогню. Розробка зразків велася в більшості для застосовування в якості оснащення фортифікаційних споруд або озброєння техніки.

Щодо назв. Французький, американський та англійський зразки називалися мінометами.

Польський „Granatnik“, як бачимо, називався інакше, хоч заряджався з дула. І виконував функції легкої піхотної зброї підтримки – саме, гранатомета-міномета.

Німецький Maschinengranatwerfer M.19 найбільш оригінальний. У назві вказано – автоматичний гранатомет. Це визначення точно характеризує даний зразок, якщо не зважати на боєприпаси – класичні артилерійські міни. Також – це перша у світі повністю автоматична зброя серед гранатометів та мінометів. Наслідувачі серійного випуску з’явилися значно пізніше. До них відносяться автоматичні гранатомети французької „Brandt“ та радянський автоматичний 82-мм міномет „Васильок“.

Отже, французький фортифікаційний Mortier de 50 mm Modele 1935 створено в першій половині 30^-их років минулого століття і прийнято на озброєння у 1935 році. Виробництво його почалося пізніше. Призначався для встановлення в оборонні споруди типу „Лінія Мажино“. Вироблено 1600 одиниць.

Зразок складався з двох основних частин – тіла міномета і станка. Конструкції станків мали відмінності залежно від того в яку фортифікаційну споруду його належало встановлювати. Точніше, для ведення тільки настильного (прямим наведенням) з амбразури чи й навісним способом. Вказується, що установки дозволяли підйом стволу тільки до кута +45^о.

„Мортір де 50 мм Моделє 1935“ – казно-зарядна зброя з ручним заряджанням кожної міни. Дальність пострілу регулюється газовим краном.

Боєприпасами служать 50-мм міни класичної краплеподібної форми. Маса осколкової міни – 950 г. Маса заряду ВР у неї – 95 г.

Тіло міномета-гранатомета складається з стволу, казенної частини з механізмом регулювання тиску газів, затворної коробки, затвору, спускового механізму, прицілу, вузла встановлення на станок.

Основою міномета є казенна частина. Вона виготовлена у формі коробки і до неї закріплюються інші частини та механізми.

Газовий механізм складається з газового крана з ручкою, трубки відведення газів.

Ствол довжиною 450 мм прикріплено до казенної частини і має гладкий канал.

Затворна коробка трубчастої форми. Вгорі має вікно для вкладання міни.

 Затвор гвинтівкового типу – поздовжньо-ковзного типу з поворотом для замикання. Заряджання проводиться таким же способом як і в 1-зарядних гвинтівках. Затвор відмикається і відводиться назад по ствольній коробці з допомогою ручки. Потім міна вкладається через вікно-виріз у затворну коробку і затвор подається вперед, заштовхуючи міну в ствол.

Спусковий механізм розміщено у власній коробці приєднаній до затворної коробки знизу. До спускової коробки прикріплена ручка управління вогнем.

Постріл здійснюється також гвинтівковим способом з допомогою спускового механізму. Після натискання на спусковий гачок посилає бойову пружину вперед і ударник затвора розбиває капсуль встановленого в міну метального патрона.

Під час пострілу порохові гази викидають міну з стволу. Але частина газів може відводитися з стволу для зменшення тиску та, відповідно, дальності метання міни. Для цього служить газовий кран та трубка відведення газів, розміщена над стволом вздовж. Ручка регулювання встановлена зверху казенної частини і має 10 положень, що регулюють величину отвору. При одному з них вихід газів у трубку відведення повністю заблоковано і міна при цьому має найбільшу енергію та дальність польоту.

Міна, випущена під кутом +45^о, має максимальну дальність польоту 1070 м ; мінімальна дальність – 69 метрів. Під кутом +20^о (в амбразурі, наприклад) міну можна вистрелити на дальність 750 м, а мінімальна дальність з таким же кутом і повністю відкритим краном становить 53 метри.

Скорострільність складає до 15 пострілів за хвилину, якщо вогонь веде 1 стрілець. Якщо їх 2, то швидкість може досягти 30 п./хв.

На казенній частині знаходиться гак для встановлення гранатомета на турелі. Для встановлення в амбразуру на ствол та газову трубку надягається спеціальна коробка з цапфами.

Маса тіла гранатомета становить 11 кг.

Після окупації Франції у 1940 році, Вермахт прийняв міномети на озброєння з назвою Festungs-Granatwerfer 210 (f).