Granatenwerfer 16
Н і м е ч ч и н а
Granatenwerfer 16 – один із тих зразків, що, зникнувши після кількох років розвитку, дали початок кільком класам важкої піхотної зброї та мінометам. Подібну зброю найчастіше класифікують як бомбомети, виходячи з того, що у кількох країнах ручні гранати називали бомбами. У німецькій мові зразок має пряму назву – гранатомет.
Granatenwerfer 16 не започатковував зброю класу бомбомети-гранатомети. У більшості випадків вони конструювалися стихійно солдатами на фронтах російсько-японської чи 1 Світової воєн, коли виникала необхідність саме у такій зброї – легкій, мобільній, здатній вести вогонь безпосередньо з окопів переднього краю досить ефективними боєприпасами і на віддаль, що перевищувала дальність ручного гранатометання.
Повідомляється, що прототип даного зразка було створено священиком у Австро-Угорщині в 1915 році. Згодом німці доопрацювали його та почали застосовувати.
Gr.W.16 прийнято на озброєння у 1916 році. У назві вказується на тип зброї : гранатний (granaten) метальник (werfer), – гранатомет. А за способом стрільби зразок класифікують також як міномет.
„Ґранатенверфер 16“ складається з двох основних частин : основи з стволом та опорної плити. (на фото зображено гранатомет без опорної плити)
Опорна плита досить масивна, прямокутної форми. У центрі плити закріплено вертлюг на якому обертається основа.
Інша частина гранатомета : ствол з ручкою, механізм проведення пострілу, основа з механізмом вертикального наведення. Горизонтальне наведення проводиться шляхом обертання основи на опорній плиті. Вертикальне – зміна кута нахилу стволу в межах 45о – 85о. Тобто, вибір дальності пострілу побудовано на мортирній (мінометній) схемі : максимальна дальність досягається при куті метання 45о, а мінімальна – 85о. Для вибору кута нахилу встановлено секторну шкалу. Мінімальна дальність пострілу визначена у 50 метрів для запобігання поразки обслуги своєю ж гранатою. Нахил стволу проводять з допомогою ручки. Для фіксування служить гвинтовий механізм.
Ствол „Ґр.В.16“ складається з двох частин різного діаметру. У нижній частині розміщено стріляючий механізм. На верхню половину стволу надівається граната своєю хвостовою частиною.
Постріл здійснюється артилерійським способом за допомогою шнура. Але для самого пострілу необхідно спочатку натягнути шнур, а потім – відпустити. Це зроблено з метою безпеки у випадку непередбачуваної поведінки гранати чи установки.
Для стрільби з гранатомета застосовували оперені гранати кількох типів :
осколкова циліндричної форми,
осколкова кулястої форми (більше схожа на міну),
освітлювальна, граната-зв’язківець (з розміщенням у ній повідомлень). Також було створено гранату типу „жабка“, що не вибухала миттєво, а мала здатність підстрибнути. Інша її назва – рикошетна. Але інформація про застосування такої гранати відсутня.
Осколкові гранати мають однакову будову і складаються з головної та хвостової частин, запалу. Головна частина – циліндрична чи куляста, – служить для розміщення у ній заряду ВР і запалу та враження противника осколками. Поверхня корпусу циліндричної чи кулястої гранат має поздовжні та поперечні канавки.
Заряд вибухової речовини був масою 200 г.
Хвостовик служить для розміщення у ньому метального заряду, розміщення гранати на стволі та надання їй напряму польоту. Метальним засобом служить холостий гвинтівковий патрон. Зовні на хвостову частину приєднано крила стабілізатора.
Запал ударної дії встановлюється спереду в корпус гранати. Ударник фіксується зовнішньою чекою яку слід витягувати після встановлення гранати на ствол.
Gr.W.16 обслуговувався розрахунком з 2 піхотинців. Але при перенесенні його вручну із запасом гранат обслузі міг надаватися ще один номер.
ТТД Granatenwerfer 16 :
дальність стрільби min : 50 м ;
дальність стрільби max : 250 – 300 м (в залежності від гранати) ;
довжина стволу : 152 мм ;
маса гранати : 2,45 кг ;
маса гранатомета : 45 кг (повна) ;
маса опорної плити : 16 кг.
| 
