Fallschirmjägergewehr Modell 1942 Zielfernrohren
Н і м е ч ч и н а
На озброєнні Вермахту перебували модифікації основної піхотної зброї, пристосовані для ведення снайперського вогню, оснащені наствольними мортирками для відстрілювання гранат та іншими додатковими пристосуваннями. Наприклад, гвинтівка і карабін „Маузер“. При створенні нових представників стрілецького озброєння з’являлися подібні варіанти. Так, при конструюванні самозарядних гвинтівок компаніями „Вальтер“ і „Маузер“ їх пристосовували для встановлення оптичних прицілів. З самого початку робіт над штурмовою гвинтівкою було обумовлено, що кожна „штурмґевер“ повинна мати пристосування для приєднання оптичного прицілу і наствольного гранатомета.
Така ж ситуація була і при створенні автоматичної гвинтівки для парашутистів „Люфтваффе“. Це ще більше добавило новому зразку унікальності. Зважаючи на умови в яких створювали новий зразок і на його неповну доведеність для масового випуску, Fallschirmjägergewehr Modell 1942 започаткувала новий клас піхотного озброєння – універсальна автоматична гвинтівка, призначена для підтримки найменших підрозділів, де неможливо застосовувати кулемет. Оснащена ж оптичним прицілом, FG.42 відноситься до зовсім малочисельного класу снайперських автоматичних гвинтівок.
У 1941 році було оголошено конкурс на створення гвинтівки з жорсткими вимогами до її конструкції. До випробувань було допущено розробку компанії Rheinmetall-Borsig. Конструктор – Луїс Штанге (L. Stange), – застосував у гвинтівці рішення вкладені раніше у ручні кулемети та перший у світі універсальний кулемет MG.34. (детальніше про створення FG.42 див. у розд. „Автоматичні гвинтівки“)
У лютому 1942 року була виготовлена перша експериментальна гвинтівка. Під час перших випробувань зразку надали офіційну назву – Fallschirmjägergewehr Modell 42 („Фаллшірмєгерґевер“ / гвинтівка парашутно-єгерська, зразка 1942 року). Підготовку до серійного випуску проводила „Krieghoff“. Як і в кожного зразка, а тим більше з новими параметрами, були недоліки. Над їх усуненням працював Л. Штанге у „Рейнметалл“. Усунення вад та доведення до серійного випуску затягнулося до самого кінця війни. Протягом цього часу „ФҐ.42“ випускалася невеликими партіями по мірі впровадження оновлень конструкції і поступала спершу до підрозділів спеціального призначення. Перше бойове застосування зафіксовано при захопленні німецьким десантом острова Родос у британських військ у травні 1943 року.
І перші, і наступні партії автогвинтівки проектувалися і виготовлялися з можливістю встановлення оптичних прицілів. Протягом цього часу німецька промисловість надала військам кілька варіантів прицілів. Тому і „ФҐ.42“ пристосовували під них. У позначення зразків оснащених оптикою у німецькій армії застосовували шифр „ZF“, від : Zielfernrohren (прицільна труба).
З літа 1943 року Луїс Штанге вносить у конструкцію зміни. І продовжує роботи вже над цим зразком. Для розрізнення вживають позначення FG.42-2.
У січні 1944 року створено наступний варіант, який позначають як FG.42-3, а частіше – FG.42/44. Цей зразок відрізняється і зовні, і змінами у вузлах. Офіційна назва залишилася без змін.
FG.42 ZF, як офіційна назва, не зустрічається. Проте застосовується для позначення автоматичної гвинтівки у снайперському варіанті.
Серед кількох тисяч виготовлених одиниць „ФГ.42“, кількість оснащених оптичними прицілами невідома. Серед багато чисельних фото німецьких парашутистів і єгерів стандартні FG.42 зустрічаються досить рідко у порівнянні з „МП.40“, М.98К, Маузер 33/40 і навіть з StG.44 ; фото з FG.42 ZF у бойовій обстановці не знайдено (Plastun).
Конструкції гвинтівок базових варіантів та з оптичними прицілами відрізняються тільки самим пристосуванням для приєднання прицілу, в залежності від його типу.
Автоматична гвинтівка „Фаллшірмєгерґевер Модель 42 Цільфернрорен“ має компонування, що застосовувалося раніше у кулеметах розробки Л. Штанґе : прогресивна схема з ствольною коробкою, задній зріз якої закрито прикладом. Ствол, коробка і приклад знаходяться на одній лінії. Застосовано традиційний бічний спосіб боєживлення з розташуванням над ручкою управління, але магазинний. Ствольна коробка зміщена назад, у порівнянні з класичною схемою. Відмінність конструкції гвинтівки від кулеметів – застосування іншого принципу роботи автоматики.
У FG.42 застосовується патрон 7,92×57 Mauzer М1903/05.
Принцип роботи автоматики – ВПГ. Газовий механізм розміщено знизу стволу, складається з газової камери, газової трубки і газового поршня з штоком. Шток передає зусилля на затворну раму і рухається разом з нею. Перші варіанти були спроектовані без регулятора. У наступних – в камеру вбудовано 4-позиційний регулятор. Замикання стволу проводиться двома бойовими упорами, встановленими у передній частині затвору, при його прокручуванні. Поворот затвору здійснюється у взаємодії його із скосами затворної рами. Порівняно з першими прототипами, у останнього варіанту збільшено довжину ходу затворної рами та масу затвору, що зменшило технічну швидкострільність до оптимальної. Зведення затвору проводиться ручкою встановленою з правого боку ствольної коробки, яка рухається по її вирізові. Для зручності, ручку винесено вперед до штока газового поршня.
Спусковий механізм ударниковий, розміщений у спусковій коробці, дозволяє ведення вогню чергами та одинарними пострілами і має свої особливості. Постріл проводиться двома способами : при закритому положенні – одинарними пострілами, автоматично – із заднього шептала. Вибір режиму проводиться за допомогою важеля розміщеного на з лівого боку спускової коробки в основі ручки управління. У режимі автоматичного вогню постріл проводиться енергією повертальної пружини. Якщо перевідник встановлено на одинарні постріли, то затвор після відкату не зупиняється у задньому положенні а йде вперед. Постріл проводиться після натискання на спусковий гачок силою бойової пружини ударника, що розміщена у затворі. Гвинтівка обладнана ручним запобіжним пристроєм, важіль якого знаходиться біля перевідника.
Ствольна коробка спершу створювалася для виготовлення фрезеруванням. У наступних варіантах – штампуванням. Задній отвір нижньої частини ствольної коробки закривається затильником, який служить як опора повертальної пружини. На всю тильну частину ствольної коробки надівається металева основа прикладу. Знизу до ствольної коробки приєднується спускова коробка. У нижній частині коробки розмішено затворну раму і повертально-бойову пружину ; у верхній рухається затвор.
Ствол гвинтівки постійний, з’єднаний із ствольною коробкою. Канал стволу має 4 нарізи правого ходу кроком 240 мм. Ствол обладнано полум’ягасником-дульним гальмом (ПДГ). За час конструювання він кілька разів змінювався. У останніх варіантів FG.42 полум’ягасник з кільцевими ребрами у яких є отвори для виходу порохових газів і гальмування відбою.
Система боєживлення гвинтівок майже не змінювалася. Магазини коробчасті, прямі, двох розмірів (М.10-42 та М.20-42) вставляються у боковий приймач. Розміщення набоїв – шахове. При веденні автоматичного вогню діє затворна затримка. Якщо затворна рама зупинилася у задньому положенні, то необхідно тільки замінити магазин і натиснути на спуск. Горловина магазину має кришку, що закриває її при від’єднаному магазині. Кришкою обладнано і екстракційне вікно.
Прицільні пристосування механічні, діоптричні. Онова мушки приєднана у кінці стволу, основа цілика – на ствольній коробці. Мушка і діоптричний цілик розміщені на складальних стійках. Оригінальним є вибір дальності до цілі – зміна висоти стійки вгвинчуванням і вигвинчуванням. Кожна гвинтівка мала пристрій для закріплення оптичного прицілу.
„ФҐ.42/44 ЦФ“ створювалася для застосування з найдосконалішим оптичним прицілом Вермахту – Zf.4 зразка 1944 року. Він мав пристрій для введення поправок, збільшення 4× і достатній кут огляду.
Ручка управління вогнем спочатку мала великий кут нахилу, а в останніх моделях – пряма. Металева основа ручки приєднана до спускової коробки, а до основи ручки – дерев’яні або пластмасові накладки.
Приклад у перших варіантах виготовлявся штампуванням з металевого листа. У подальшому його замінили на дерев’яний з металевою основою для надівання на тильну частину ствольної коробки.
Ствольна накладка дерев’яна, закриває передню частину ствольної коробки, частину стволу і газову трубку.
„ФҐ. М.42“ обладнана сошкою, ноги якої виготовлені з стального листа. У складеному положенні ноги служать також для утримання гвинтівки, закриваючи ствол знизу. Спочатку сошка кріпилася біля газової камери, складаючись вперед. У наступних варіаціях – в кінці стволу і складається назад.
Гвинтівка у похідному положенні переноситься на ремені, що приєднується до антабок на прикладі та в кінці ствольної накладки.
FG.42 має, спеціально створений багнет голкового типу. Багнет постійно переноситься на гвинтівці. Він приєднується до основи сошки за допомогою короткої ручки : вперед лезом для рукопашного бою і назад – у похідному положенні, прикриваючись ніжками сошки.
ТТД FG. M.42/44 ZF // FG.1942 ZF :
довжина стволу : 502 мм ;
прицільна дальність : 1200 м ;
початкова швидкість кулі : 770 м/с ;
темп вогню : до 700 постр./хв. // до 900 п./хв.;
місткість магазину : 20, 10 ;
маса : 5,5 кг + приціл // 5 кг ;
довжина : 975 мм // 945 мм.
„Однокласники“ FG.42 ZF – G.8 німецької компанії „Хеклер унд Кох“ та російська СВУ-АС, – з’явилися через кілька десятиліть.
| 
