Ручні кулемети німецької армії періоду 2 Світової війни

Н і м е ч ч и н а

Основними кулеметами німецької піхоти під час Другої Світової війни були універсальні (єдині) – MG.34 і MG.42. Також у Вермахті, ВПС та інших видах масово застосовували ручні кулемети попередніх розробок та трофейні зразки.

Проте нестача кулеметів (як і інших типів озброєння) в останній період війни змушувала німецьке командування пристосовувати застарілі зразки авіаційних кулеметів для застосування ополченням, охоронними підрозділами і, навіть бойовими частинами.

Найвідомішими такими зразками були MG.15 і MG.17, сконструйовані на основі піхотного „ручника“ MG.30, більш відомого як S2 Solothurn. Кулемети „МҐ.15“ та „МҐ.17“ встановлювалися на літаках як наступальне (синхронні та в крилах) і оборонне (турельні та у сферичних установках) озброєння.

Якщо авіаційні кулемети MG.15 та MG.17 були створені на основі піхотного зразка, а потім знову перероблялися у піхотні, то кулемет MG.81 сконструйовано саме як авіаційний. Його розробник – компанія „Маузер-Верке“.

У ході війни авіація Люфтвафе отримувала літаки (або їх модернізували) з потужнішим озброєнням. Тому під кінець війни на складах було кілька десятків тисяч авіаційних кулеметів калібру 7,92 мм. /Подібна ситуація була із кулеметами крупного калібру, але це тема іншої статті/.

Для озброєння авіапольових дивізій, тилових частин сухопутних військ, фольксштурму було вирішено пристосувати такі заскладовані зразки. Негативною стороною кулеметів була їх висока технічна швидкострільність.

Кулемет „МҐ.81“ мав спарений варіант MG.81Z який пристосували для встановлення на катерах, сухопутній техніці і як зенітна установка.

У піхотному варіанті кулемети оснастили, головним чином, деталями для утримання – прикладом, сошками, ручками і накладками.

Усі три кулемети створено для застосування з патроном 7,92×57 Mauser.