Від „сороки“ до „Максима“
Мабуть з самого початку розвитку вогнепальної зброї з’являлися зразки підвищеної швидкострільності (якщо можна так сказати про зброю тих часів). Це досягалося встановленням двох і більше стволів разом. Пізніше з’явилися органи, сороки, рібодекени та револьверні схеми.
Зразки швидкострільної зброї нового покоління (казнозарядні) з’явилися переважно в середині 19 століття. Їх назва не має окремого визначення : картечниці, мітральєзи тощо. Об’єднує їх, як правило, застосування кількох стволів. А поділяє – принцип проведення пострілів, яких є тільки два типи : зброя із закріпленим блоком стволів і одночасним перезаряджанням та „система Гатлінга“ з блоком стволів які обертаються і безперервним боєспоживанням.
Зразок який міг започаткувати значний прогрес у конструюванні зброї, з’явився мабуть надто рано. Його автор, Джеймс Пакл (Puckle), запатентував власну розробку швидкострільної зброї 1718 року та замовив виготовлення і продемонстрував кілька її варіантів. Призначення – встановлення на кораблях для захисту від піратів. Також намагався прийняття на озброєння армією Великої Британії. Зважаючи на тогочасну примітивність у виготовленні, кремінні замки, зброєю не зацікавилися. Лише 1722 року герцог Монтеґю замовив кілька для морської експедиції. Інформації про бойове застосування зброї Пакла не має. Але у британських музеях знаходяться два оригінальні зразки і виготовлена сучасна копія. Гармата Пакла складається з 1-ствольної конструкції з револьверним / барабанним боєспоживанням. Барабан знімається з гармати, наповнюється зарядами і потім приєднується. Постріли проводяться при прокручуванні ручки, приєднаної до барабану. При заготовлених кількох барабанах темп вогню був досить високим за умови безвідмовності. Калібр – 32 мм.
З введенням капсульної зброї почався новий етап розвитку швидкострільних схем. Вони створювалися у різних країнах але найвідоміші – розробка американця Ванденберга та французькі мітральєзи. Їх часто порівнюють із зброєю типу „гатлінг“, але це конструкції різного принципу дії.
Генерал Оріджен Ванденберг у 1860 році запропонував власну розробку гармати залпового вогню. Її виготовлення проводилося незначною серією у Великій Британії. А постачалася до США і застосовувалася під час громадянської війни. Зовнішньо залпова гармата схожа на дульнозарядні зразки. Насправді – складалася з двох основних частин : блок стволів і зарядний блок, з’єднаних між собою різьбою. Перед стрільбою знятий задній блок наповнювали зарядами, а потім за допомогою приєднаних на ньому двох ручок накручували на ствольний блок домагаючись точного співставлення стволів і зарядних ячейок). Вся гармата встановлювалася на лафет двома боковими шворнями. Зразок був достатньо потужним – 85 стволів калібру 12,7 мм.
У світі зброю даного класу частіше називають по-французькому – „мітральєзи“. Перша мітральєза створена в Бельгії у 1851 році. Виготовлялася підприємцем Жозефом Монтін’ї, який запропонував розробку французькій армії, де вона була прийнята на озброєння 1859 року.
Система складалася з блоку стволів, встановлених на лафеті. Набої заряджалися у спеціальну пластину-обойму. За допомогою важеля відводився затвор і в щілину між ним і ствольним блоком вставляли обойму. Тим же важелем затвор рухали вперед, заганяючи патрони у стволи. Вогонь з мітральєзи проводився прокручуванням ручки. Механізм дозволяв залпову стрільбу і почергову.
Мітральєза Монтін’ї застосовувалася кілька десятиліть. А вдосконалена французом Ж.Б. де Реффі продовжила службу. Швидкострільність мітральєз – 150-200 пострілів за хвилину і більше.
Схожою за методом проведення пострілу була і шведсько-англійська система, відома як „m/75 Maxim-Nordenfelt“.
Розробку провів шведський інженер Пальмкранц. Випуск проводився спільною компанією відомого комерсанта Норденфельта і конструктора Хайрема Максима. Стволи, кількістю від 2 до 12, встановлювалися в ряд. Постріли проводилися почергово.
Revolving Battery Gatling-Gun
Система, що не повторювала напрацювань попередніх зброярів, створена і випробувана навесні 1862 року. Конструктор – Річард Джордан Ґатлінг (R. Gatling), лікар за фахом, – як очевидець подій Громадянської війни у США вирішив створити „гуманну“ зброю. Його ціллю було зменшити кількість живої сили в арміях. Як він помітив – кількість солдатів, які вибували з строю, у значному співвідношенні була не від вогнепальної зброї, а від хвороб.
Зброя Ґатлінга була запущена у виробництво і постачалася армії Північних штатів. Головним підприємством з випуску та вдосконалення системи була фірма „Кольт“.
Перша система була 6-ствольною з гвинтівковими набоями калібру .58.
Основа конструкції – блок стволів, розміщеними довкола центральної вісі і з’єднаними двома кругами з отворами. Вісь встановлювалася на прямокутну раму-опору. За ствольним блоком знаходиться механізм, який забезпечує проведення пострілів, екстрагування гільз та перезарядку. Над стволами і механізмом розміщено циліндричний короб, що служить для безперервного наповнення системи боєприпасами. Для ведення стрільби необхідно крутити ручку, що обертає стволи довкола поздовжньої вісі. Постріл проводиться одночасно одним стволом, який знаходиться у верхньому положенні. Після цього проходить екстрагування гільзи, заряджання новим набоєм і зведення спускового механізму. За один оберт вистрілюють та перезаряджаються всі стволи. Швидкострільність залежить в першу чергу від того, наскільки швидко стрілець може крутити ручку. 6-ствольна картечниця в середньому випускала 200 куль на хвилину.
Пізніше Ґатлінг сконструював кілька варіантів своєї зброї протягом 1867 – 1895 років, які відрізнилися калібрами, кількістю стволів (2, 5, 10) та їх довжиною, призначенням (армія, поліція). Загальна конструкція також вдосконалювалася. Стволи були відкритими або закривалися легким кожухом. Якщо перша розробка мала пряме наповнення системи патронами (бункер), то згодом зброяр пристосував магазини сторонніх розробників : „карусель“ Бродвінга, прямий коробчастий, О-подібний. Картечниці встановлювалися на артилерійських лафетах, триногих станках, вертлюгах.
На озброєнні армії США зразки Ґатлінга перебували до 1911 року.
Крім системи Ґатлінга відомі також однотипні розробки Гарднера, Тейлора та інших зброярів.
Російські військові зацікавилися картечницею Ґатлінга з самої її появи. У США на завод Кольта командирували спеціалістів на чолі з відомим полковником А.П. Горловим. Були закуплені кілька зразків і право на випуск у Росії. Після доопрацювання під патрон „Бердан“, швидкостріли запропоновано російському військовому відомству. Одним з інженерів російської версії був Володимир Барановський.
 Згодом він створив власний, покращений варіант картечниці, яка на озброєння не приймалася.
Про зброю даного типу призабули після створення і розвитку кулеметів. У першій половині 20 століття відомі лише кілька розробок. Наприклад, у СРСР 1939 року проходив випробування дослідний 8-ствольний зразок Івана Слостіна з 7,62-мм гвинтівковим патроном. Після війни випробовування продовжили, але з 14,5-мм патроном. У системі було застосовано обертання стволів за рахунок відведення порохових газів з стволу.
1916 року німецька компанія „Фокер-Верке“ створила дослідний зразок кулемета з обертовим блоком стволів для озброєння літаків.
Ще у 1893 році Р. Ґатлінг випробував і запатентував варіант, де замість мускульної сили стрільця, блок стволів обертав електродвигун. 1946 року американська компанія „Дженерал Електрік“ підписала контракт на розробку артилерійсько-кулеметних систем типу „Ґатлінг“ нового покоління, яку 1956 року було прийнято на озброєння у США. З того часу почався новий період розвитку картечниць. Що цікаво, перші досліди проводилися з музейним експонатом оригінального зразка 1886 року.
Наскільки відомо, сучасні швидкострільні системи розроблялися тільки у США та СРСР. А перебувають на озброєнні чи кожної армії світу. Американські системи створено з електричним приводом. Радянські – застосовують переважно принцип відведення порохових газів. Сучасні „гатлінги“ мають від 2 – до 6 стволів і технічну швидкострільність до 1000 п./хв..
Американські системи відомі як 20-мм гармати „Вулкан“, 30-мм GAU-8/А та 7,62-мм кулемет „Мініґан“. Встановлюються на БТР, літаки, вертольоти, кораблі.
Радянські розробки застосовуються передусім для озброєння авіації та кораблів і створені у калібрах : кулемети – 7,62 і 12,7 мм, гармати – 23 та 30 мм.
Сучасні багатоствольні системи необхідні тоді, коли потрібно забезпечити високий темп вогню однією установкою. Для звичайних умов застосовують кулемети або автоматичні гармати.
Перший кулемет створив у 1883 році американець Хайрам Максім (Hiram Maxim), який проживав у Великій Британії. Кулемет створювався для встановлення і застосування з легкого переносного станка або колісного лафета. Випуск кулемета запроваджено дещо згодом. Другим найбільш відомим розробником станкового кулемета був Джон Браунінг. У період до 1 Світової війни станкові кулемети поширилися по всьому світу.
Майже одночасно зародилися і почали виготовлятися ручні кулемети. Боєприпасами кулеметів обох класів служили гвинтівкові набої. Застосовувалися „станкачі" активно до кінця 2 Світової війни. Бо з 30-их років почали замінюватися класом універсальних (єдиних) кулеметів. Після 2 Світової війни, після запровадження єдиного гвинтівкового патрону стандарту НАТО та створення штурмових патронів, з’явилися нові класи кулеметів, які зайняли проміжні позиції у озброєнні піхотних підрозділів : кулемет підтримки піхотного відділення, взводу, ротний кулемет.
З появою на полі бою літаків і бронетехніки, піхота озброювалася відповідною зброєю для боротьби з ними : зенітними кулеметами та крупнокаліберними.
Зрозуміло, що крім піхотних класів кулеметів, розвивалися авіаційні, танкові та інші.
| 
