ГРАНАТОМЕТИ  РУЧНІ

Загальна  характеристика

Ручний гранатомет – комбінована зброя, в якій застосовується вогнепальний принцип метання вогневих боєприпасів. Тобто, протипіхотну, бронебійну чи гранату спеціального призначення вистрілюють із стволу з закритою казенною частиною як у гвинтівки чи пістолета. При цьому використовують два основні способи – унітарні патрони або безгільзові боєприпаси.

Назва „ручні гранатомети“ часто застосовується до іншого класу зброї – ручних реактивних гранатометів (РПГ-7 та інші), що мають велику відмінність у способі пострілу. Їх також називають протитанковими, бо створювалися вони в різних країнах саме для боротьби з танками. Але останнім часом застосування їх значно розширилося.

Вогнепальні ручні гранатомети у системі сучасних озброєнь мають свою нішу. За масовістю зразків і бойового застосування вони вступають реактивним, автоматичним та підствольним але в останні десятиліття конструюванню їх приділяється підвищена увага.

Прародичами ручних гранатометів можна вважати ручні мортирки, що застосовувалися у європейських арміях з сімнадцятого століття до початку дев’ятнадцятого.

Вони мали кремінні або ударно-капсульні замки, заряджалися з дульної частини стволу як порохом, так і гранатою. Ствол мортирки складався з двох частин різного діаметру. Менша слугувала для розміщення порохового заряду, а більша – для гранати. Застосовувалися такі ж гранати (гренади), що металися і вручну. Виготовлялися мортирки кількох калібрів та з різною довжиною стволу.

Як і більшість сучасної зброї перші зразки ручних гранатометів з’явилися ще під час 1 Світової війни. Але масовістю застосування особливо не виділялися на протязі цілого століття. Маючи бойові властивості, що характеризуються з позитивного боку, не отримали широкого розвитку маючи проблеми з технічної сторони. Ручний гранатомет в більшості випадків досить масивна і габаритна зброя. Тому озброєному ним піхотинцю важко застосовувати стрілецьку зброю. Маса бойового навантаження зростає вдвічі. Маса боєприпасів – ще більше. Одна граната важить як кілька десятків гвинтівкових чи автоматних патронів.

Наприклад, найбільш масово застосовувався американський ручний гранатомет М-79. Його маса – 2,8 кг, а маса гранати – 200 – 230 грамів. Маючи тільки гранатомет, піхотинець не вступає в бій, якщо дальність до цілі перевищує дальність польоту гранати, або ж навпаки, якщо противник знаходиться надто близько і вибух гранати може спричинити ураження його самого чи бойових товаришів.

Тому застосування ручних гранатометів протягом століття є періодичним. Але створення ручних гранатометів поклало початок розвитку інших класів вогнестрільних гранатометів – підствольних та автоматичних.

Автоматичні гранатомети у порівнянні з ручними ще більш масивні. Але дальність їх застосування досить велика (1,5 – 2 км), до того ж з високим темпом стрільби. Вони відносяться до зброї групового використання.

Підствольні гранатомети – це прямий розвиток ручних, але маса їх зменшена саме тому, що поділяється з масою основної зброї піхотинця. Відтак, постріл проводять утримуючи основну зброю, застосовуючи її приклад та ручки.

Як не дивно, підствольні гранатомети дали зворотній розвиток більш сучасним ручним гранатометам. У багатьох випадках „підствольники“ конструюють так, щоб до них можна було приладнати приклад, допоміжну ручку і застосовувати як ручний.

Ручні ствольні гранатомети за конструкцією бувають кількох видів : 1-зарядні чи багатозарядні, з магазинами різних типів, ручним перезаряджанням або автоматичним, з каліберними боєприпасами або надкаліберними, одноствольні і револьверного типу, класичного компонування чи зовсім компактними для прихованого перенесення і, навіть, одноразові.

Першим ручними гранатометом масового застосування був відомий німецький „Кампфпістолє“. Він був прийнятий на озброєння Вермахту на початку 1940^-их років і являв собою сигнальний пістолет, пристосований або перероблений, для метання каліберних чи надкаліберних гранат.

Але перші ручні гранатомети, як уже сказано, з’явилися під час Першої світової війни. Це був час коли шукали різні способи щоб „закинути“ гранату із своєї траншеї в траншею противника.

Один з прикладів – французький 50-мм гранатомет зразка 1917 року. Він мав ствол, казенну частину, спусковий механізм та ручку.

Для пострілу застосовували гранату DF 1917, призначену для метання і вручну. На дно гранати надягалася приставка із метальним зарядом та капсулем.

Ручка – прямий стержень, що дозволяв постріл з руки або із заглибленням в ґрунт. На ручку змонтована казенна частина з стріляючим механізмом. Ствол з казенною частиною з’єднані різьбою. Канал стволу ступінчатий : більшого діаметру спереду і меншого позаду. Для пострілу зводили спусковий механізм важелем а потім наводили гранатомет і проводили спуск.

У Австро-Угорщині застосовувався одноразовий гранатомет. Він складався з трубки-стволу, стріляючого механізму, метального заряду та осколкової гранати.

Серед гранатометів класичної схеми першим був італійський Lanciabombe controcarro – гранатомет протитанковий з кумулятивною гранатою. Застосовувався під час 2 Світової війни. Він мав коротке дерев’яне ложе з приєднаною ствольною коробкою і закріпленим на коробці стволом.