Реактивні гранатомети : ручні та станкові

Загальна характеристика

Конструювати сучасну реактивну зброю почали на самому початку минулого століття. Якщо у 19 столітті, особливо у першій половині, європейські армії мали на озброєнні ракети, то зброярі початку 20 сторіччя намагалися створити більш легкі системи, засновані на використанні стволу. Таку зброю називають безвідкатною, бо постріл з реактивним принципом не дає відбою. Ручна зброя чи артилерійські системи, в залежності від призначення, дальності пострілу, маси снаряду тощо, не мають противідкатних пристроїв і вогонь з них ведеться з плеча, сошки чи легкого лафета або станка.

Незалежно від типу усі системи називаються реактивними. Але для розрізнення конструкцій самої зброї та боєприпасів застосовують більш точні визначення : реактивні, динамо-реактивні, активно-реактивні. Найчастіше постріл проходить з виходом газів назад через сопло або отвір. Але створено зразки де постріл проходить без виходу газів назовні. Наприклад, німецький Armbrust, де гази діють на два поршні, що викидають в один бік гранату, а в інший – противагу. Також поділ проводять за такими визначеннями : навантажений ствол і легкий ; затворні системи або відкриті, одноразові та багаторазові, протипіхотні та протитанкові, з дульним заряджанням та казенним, патронним чи гранатою.

Дана стаття детального опису таких властивостей не містить. Кожен зразок, що характеризуватиметься в розділах-класах „Реактивні гранатомети“ та „Станкові гранатомети“ буде характеризуватися за цими параметрами.

Слід пояснити термін „навантажений“ і „не навантажений“ ствол. У першому випадку застосовується міцний ствол, аналогічний класичним арт.системам. постріл здійснюється з внутрішнім великим тиском. Легкий ствол застосовується у реактивних гранатометах з прямим виходом газів. Тому іноді застосовуються стволи виготовлені з пластику чи композитних матеріалів.

Залежно від призначення реактивна зброя піхотних підрозділів поділяється на ручну та станкову.

До ручної реактивної зброї відносяться протитанкові гранатомети, реактивні протитанкові гранати (1-разові гранатомети), динамо-реактивні гранатомети. Реактивні гранатомети можуть бути тільки протитанковими або мати також осколкові, фугасні, термобаричні чи інші боєприпаси. Одноразові гранатомети створюються з такими ж боєприпасами. Протитанкові зразки, майже виключно, мають кумулятивні гранати. Це не стосується перших динамо-реактивних зразків Курчевського та шведського Pansarvärnsgevär fm/42.

Реактивна зброя що встановлюється на станок поділяється на два типи : реактивні станкові гранатомети і безвідкатні гармати. Основна різниця між ними – навантажений ствол у безвідкатних гармат. Станкові гранатомети мають меншу масу завдяки тонкостінному стволу і можуть переноситися обслугою не тільки на полі бою. Слід зауважити, що такі системи уже давно вважаються застарілими. Вони мають вагу однакову з масою протитанкових ракетних комплексів, значно вступають їм у ефективності але і значно дешевші. У передових країнах світу їх давно не виготовляють і зняли із озброєння.

Але досвід воєнних дій навіть 21 століття показує що таке рішення передчасне. Дешева і легка зброя може застосовуватися досить ефективно проти легкої броньованої техніки, фортифікаційних споруд та піхоти. Один з прикладів – війна за Незалежність України (2014-). Маючи на позиції „шайтан-трубу“ СПГ-9 бійці почуваються впевненіше.

Піхотне реактивне озброєння має досить широкий спектр зразків, типів, класів. Створення їх проходило в кілька етапів. Спершу вони не зацікавлювали військових через недостатню енергію пострілу. Бронебійна куля не мала значних переваг перед кулею крупнокаліберних кулеметів чи бронебійних рушниць. Після створення боєприпасів з кумулятивною бойовою частиною інтерес було повернуто. Від швидкості снаряду чи гранати пробивна дія не залежала.

Першою була розробка російського вченого Д.П. Рябушинського у 1916 році. Вона не вийшла за дослідний зразок але дала поштовх новим розробкам. Над ними працювали протягом 1920 – 30 років у кількох країнах. Серед радянських вчених найбільшої уваги заслуговує динамо-реактивна гармата Курчевського у кількох варіантах. Серед них і масивні системи призначені для встановлення на кораблях. Зброяр працював над створенням реактивної зброї з початку 1920 рр. Найбільш вдалі зразки були прийняті на озброєння РСЧА і надходили у війська.

Також відома експериментальна розробка початку 30^-их років гармати з 82-мм турбореактивним снарядом інженера Б. Петропавловського.

Масове застосування реактивних гранатометів почалося в ході 2 Світової війни. Першою на озброєння прийняла гранатомет армія США у 1942 році. Це був М-1, відомий як „Базука“. Невдовзі М-1 був замінений модернізованими М-1А1 та М-9.

Наступними були німецькі „Фаустпатрон“, „Панцерфаусти“, „Панцершреки“.

Після війни ручний реактивний гранатомет став основною протитанковою зброєю піхоти. Наприклад, у ЗС СРСР ручний гранатомет мало кожне відділення у мотострільців, морпіхоти, десантників. А станкові мали на озброєнні протитанкові взводи.

Одноразовими гранатометами (реактивна протитанкова граната) можуть озброювати кожного піхотинця-автоматника.